Кожен день ми ставимо перед собою якісь цілі, та намагаємося їх досягти. Ось вчора я сказав собі, що буду ходити на тренування до басейну 3 рази на тиждень, а раніше, що обов’язково запишуся на заняття по фортепіано. Ще я хочу мати 10 балів з математики та навчитися кататися на ковзанах. Але як кажуть у народі «Хотіти не шкідливо!» .
Як часто ми не досягаємо цілей, які ставимо перед собою? І що ж нам заважає їх досягати? Невпевненість у собі, лінь, слабка сила волі, характер, навколишні обставини?
Насправді, існує багато різних причин, але найчастіше ми використовуємо їх скоріш для своїх же відговірок перед самими собою, а не для аналізування ситуації. Тому пропоную розглянути декілька практичних порад, які чітко кажуть, що потрібно робити.
Перед собою потрібно ставити цілі, які ти можеш реально досягти, тобто ти сам віриш в те, що ти це зробиш, бо знаєш, що саме потрібно зробити. Наприклад, сказати собі: «Сьогодні я відпрацюю пенальті, а завтра попрацюю над грою в пас та прискоренням» – це набагато більше для досягнення цілі, ніж просто сказати «Я хочу добре грати у футбол» .
Тим паче реалістичних та конкретних цілей легше дотримуватися, тому що ти бачиш рамки свого завдання і можеш точно відповісти на питання: «Чи зробив я сьогодні все для того, щоб наблизитися до своєї мети? »
Для результату потрібен час. Для того щоб відчути якісь зміни потрібен час. Можливо це займе кілька місяців, а може і більше. Це тому що нашому мозку потрібен час для того, щоб звикнути до нової ідеї чи плану для досягнення цілі та й швидкі результати бувають дуже рідко. Потрібно запастися терпінням та просто працювати та отримувати від цього задоволення.
Повторюй ціль. Повторюй свою мету кожного ранку для того, щоб нагадати собі, чого ти хочеш, і що повинен робити. Кожен раз коли ти повторюєш про себе чи вголос свою мету, ти заставляєш свій мозок та підсвідомість зосереджуватися на ній та шукати шляхи для її досягнення.
Ти робиш це лише для себе. Мотивацію для досягнення цілі ти повинен знайти в собі. Тобто ти повинен знати, що ти робиш щось тому що ти цього хочеш, а не тому що хочеш комусь догодити. Буде важко залишатися мотивованим, якщо ти знаєш, що ти повинен робити щось, щоб комусь догодити.
Перешкоди не означають поразки. Помилки – це невід’ємна частина шляху до мети. На помилках та невдачах потрібно вчитися та шукати нові шляхи. Невдачі бувають у кожного і лише від тебе залежить чи зупинить це тебе на шляху до досягнення результату. Тому пам’ятай всі помиляються, але це не означає поразки, тому повертайся до роботи та роби все можливе, для того, щоб досягти своєї мети.
<span>Отож не стій дій! Успіхів тобі!</span>
2- Ми так часто чуємо, що потрібно вірити в себе. Люди кажуть, що, починаючи якусь справу, потрібно налаштуватися на успіх. Якщо ж заздалегідь налаштуватися на невдачу, то вона, можливо, й станеться.
З іншого боку, нас вчать тверезо оцінювати свої сили та можливості. Наприклад , важко отримати високий бал з предмета, який протягом всього року не вчив. Хоча кожен з нас знає таких везунчиків, яким все дістається легко. Ці люди просто вірять у свою добру вдачу. А якщо везунчики ще й щось роблять задля досягнення своєї мети, то таким хлопцям і ціни немає. Все у них буде добре, все вийде.
Часто людина не вірить в себе, тому що думає, що не годиться для чогось, що не гідна, що ще не готова. Наприклад , хлопець впевнений, що не подобається дівчатам. Саме тому дівчина в нього не з'явиться. Або людина хоче влаштуватися на роботу, але в глибині душі боїться цього. Наприклад, що там обдурять, що буде занадто важко. Або не так вже ця робота йому й потрібна. У підсумку ніяк не виходить цю роботу знайти.
Вчинок, здійснений без віри в себе - це «ані риба, ані м'ясо». Щоб віднайти справжню віру в себе, треба вірити в те, що робиш. Коли людині щось життєво важливо, вона збирає всі свої сили та йде до мети. Вона не думає: «а може, не треба?». Людина спотикається, падає, набиває гулі, але не здається. По дорозі вона й набуває впевненості, поваги до себе. Досягнення мети - це лише результат цієї віри.
Бійтеся байдужих!
Байдужість — то найстрашніша хвороба нашого часу. «Не бійтеся друзів, — писав польський письменник Бруно Ясенський. — Найгірше, що вони можуть, — це вас зрадити. Не бійтеся ворогів. У найгіршому разі вони можуть вас знищити. Бійтеся байдужих. З їхньої мовчазної згоди творяться і зради, і вбивства».
Замислись на мить, читачу. Чи не «мовчав» і ти часом там, де треба було кричати на весь світ? Чи не втікав задля власного спокою в життєві кущики, щоб нічого «не бачити», «не чути», «не знати»?
Скласти коротке міркування про необхідність збереження багатств природи пропоную так:
Природа - над дім, наша годувальниця. Але дуже часто люди ставляться до неї недбало. Чому люди забруднюють навколишнє середовище, вирубують ліси, виливають відходи у води? Мабуть, вони не розуміють можливих проблем. Колись природа накопить образу на людей та покарає їх за недбалість. Ще кілька років такого ставлення, і людство потерпатиме від природних катаклізмів. То ж давайте з любов'ю та ніжністю ставитись до нашої матінки-природи!
<span>
</span>
Моє улюблене хобі футбол
Я обожнюю ігри з м'ячем, а найбільше я люблю футбол. Як кажуть, футбол, футбол і ще раз футбол! Я граю в цю гру з весни до пізньої осені на спортмайдачику та шкільному стадіоні. А взимку я займаюся футболом у критому залі спортивного комплексу. Мене туди запросив наш шкільний вчитель фізичного виховання, який там теж веде заняття.
Футбол — дуже цікава гра. Вона розвиває швидкість, кмітливість, точність реакції, витривалість. Що б не казали, а футбол тренує не тільки ноги, але й тіло в цілому. Футболісти також дуже загартовані люди, бо ганяють м'яча на свіжому повітрі з ранньої весни до пізньої осені. Також футбол є командною грою і розвиває згуртованість та командний дух. А найбільше в цій грі мене вабить її неперевершений азарт!
Я стежу за європейськими та світовими чемпіонатами з футболу. І дуже радий, що останній чемпіонат Європи, Євро-2012, проводився саме в Україні та Польші. Ми з татом не пропускали жодного матча по телевізору.
Звичайно, я дуже сподівався, що збірна України вийде хоча б у чвертьфінал. Але, на жаль, цього не сталося. Проте Андрій Шевченко був і залишається моїм улюбленим футболістом, хоч вже завершує свою футбольну кар'єру. Після виходу команди України з чемпіонату я вболівав за англійців, потім переключив свою увагу на іспанців. Хоч більшість моїх друзів підтримували Італію, я виявився правий. Іспанія виграла Євро-2012!
Взагалі, моя улюбена команда — це донецький “Шахтар”, а в Європі - “Манчестер Юнайтед”. Втім, якщо в міжнародному турнірі грає “Динамо”, я завзято вболіваю за цю команду. Адже вона здобуває слави нашій країні.
На жаль, я ще не побував на наших великих стадінах, тобто на “Олімпійському” та на “Донбас-Арені”. Коли я підросту, то побуваю обов'язково. Хочу подивитися на матчі власними очима! А ще візьму з собою на стадіон фанатську дудку та український флаг та щиро вболіватиму за улюблені команди!