Оновлення українського театру другої половини XIX століття
У другій половині XIX століття драматургія досягає свого найвищого піднесення, стає одним з провідних родів літературної творчості. Це піднесення драматургічної творчості було викликане самим життям і, зокрема, бурхливим розвитком українського театрального мистецтва. У другій половині XIX ст. український театр не тільки посів визначне місце в громадсько-культурному і політичному житті України, а й здобув широку популярність далеко за її межами.
Однією з найважливіших умов, що забезпечили піднесення справді народного, високоідейного, реалістичного сценічного мистецтва, було братерське єднання передових діячів російської і української театральних культур.
Велику роль в становленні нового українського театру відіграв геніальний російський актор Михайло Семенович Щепкін (1788-1863). Початок театральної діяльності М. С. Щепкіна був безпосередньо пов'язаний з Україною, з першими творами нової української драматургії. Після вдалого дебюту на сцені в Курську Щепкін в 1818— 1822 pp. з великим успіхом виступав у Харкові, Полтаві, Києві. Разом з І. Котляревським М. Щепкін здійснював художнє керівництво Полтавським театром. За участю Щепкіна в 1819 р. були вперше поставлені на сцені п'єси Івана Котляревського "Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник", в яких він виконував ролі Макогоненка і Чупруна. Робота над сценічними образами Макогоненка і Чупруна була важливим етапом у формуванні реалістичної майстерності великого актора.
Участю у перших постановках п'єс Котляревського не обмежилась увага Щепкіна до української драматургії. Ставши згодом провідним актором Московського Малого театру, він багато зробив для популяризації "Наталки Полтавки" та "Москаля-чарівника" Г. П. Котляревського, а пізніше і "Шельменка-денщика" Г. Квітки-Основ'яненка. В українських ролях він дав високі зразки реалістичної акторської гри.
Они завоевали очень много городов, отвечать нужно, если ты уточнишь: города, которые дожили до современности или города, которые в конце концов были разрушены.
Дожили до современности: Лондон, Неаполь, Милан, Марсель, Афины (немногие из полного списка).
Не дожили до современности: Карфаген, Эретна, Августа Террориум и многие другие, названия которых, я, к сожалению, не помню.
Русский художник С. В. Иванов часто писал картины на тему истории, отображал там действительность Древней Руси. В его творчестве ярко отображается быт обычных русских людей. На картине Земский собор при Иване IV художник изобразил не христианство, и не простых людей. Его идеей была знать, знатный слой русского государства.
История таких соборов начинается со времен Ивана Грозного.
Земский собор выглядит на картине как собрание различных слоев населения. Видно, что собравшиеся решают очень важные вопросы. На первом плане изображены представители церкви, в центре слева на троне сидит царь Иван Грозный, его окружают приближенные.
<span>Глава государства Древней Руси одет торжественно, на голове шапка Мономаха - символ самодержавия. Царь внимательно слушает речь боярина. Боярин стоит в центре и читает грамоту.</span>
Конечно, необходимо отметить, что индустриализация своими успехами во многом обязана науке. Открытия европейских учёных в области электричества и изобретение двигателя внутреннего сгорания привели к созданию электротехнической и автомобильной промышленности. Роль науки в эпоху промышленной революции неимоверно возросла.
Крестьяне занимались хойзяством тоесть скотоводством и земледелием,городские жители в основном это были купцы,бояре занимались торговлей