Рене Магріт "Віроломство образів"
На картині зображена звичайна люлька, а під нею підпис "Це не люлька". Можна подумати. зо це глухий кут. Але ні. Образ і річ - це не одне і те ж. Ви дивитеся на картину, бачите люльку, але не можете її взяти в руки. Тобто це не люлька, а її зображення.
Історія людства нараховує багато тисячоліть. І вже багато тисячоліть тому було складено перші правила поведінки людини серед інших людей. Це було зроблено для того, щоб кожен почувався зручно, нікого не боявся й міг сподіватися на захист. Звичайно, ці вимоги стосувалися абсолютно кожної людини. Змінювалися часи, дещо змінювалася сама людина, але завжди й усюди її супроводжували правила поведінки, які ще звуться етикою.Здається, правильно поводитися дуже просто: треба лише додержуватися декількох загальноприйнятих правил. Але існує один секрет: жодне з цих правил не діє, аж поки людина не навчиться поважати сама себе. Що це означає?Людина, яка навчилася поважати саму себе, ніколи не образить слабшого або молодшого, ніколи не буде хизуватися своєю силою або красою. Таким чином, з поваги людини до самої себе народжується повага до оточуючих людей. Коли ж у суспільстві більшість людей, як то кажуть, шанується, то й у державі жити легше.
Ми вчимо історію більшу частину свого життя. Спочатку школа й університет збагачують наші знання, згодом робимо це самостійно і в залежності від бажання. Але щоразу ми знову і знову повертаємося туди, в далеке минуле нашого народу. Колись Олександр Довженко сказав: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців». Це справді так. Історію потрібно вивчати, тому що це не тільки наше минуле. Це найбільша цінність, наша основа.
Дуже важко говорити про улюбленого поета, особливо якщо це відомий, талановитий поет, якщо його творчість — досягнення світової культури. Про мого улюбленого поета, Анну Ахматову, написано багато, і написано здебільшого тими, хто був її сучасником, безпосередньо спілкувався з нею, учився в неї. Але в кожної людини може бути і свій Пушкін, і своя Ахматова.
<span>Той, хто хоч раз візьме до рук книжечку віршів Анни Ахматової, не зможе розлучитись з її поезією ніколи, бо вона чудова за своїм талантом і характером. </span>
<span>Поезія Анни Ахматової світла, чиста, підвищена, гуманна, оптимістична. Це, мабуть, тому, що вона увібрала в себе все краще, що було в російській поезії та літературі XIX століття. Я захоплююсь тим, що з юних років Ахматова читала латинських авторів, знала французьку, німецьку, італійську, англійську мови. Вона була не тільки талановитою, але й мала гарну освіту. Погляди на життя — самостійні та незвичні. Поетичний голос ні з чиїм не можна сплутати, він самобутній і неповторний. </span>
<span>її поезія — це влучність думки, досконалість форми, глибина почуття. Прочитайте, промовте і заслухайтесь: </span>
<span>Ведь где-то есть простая жизнь и свет. Прозрачный, теплый и веселый... </span>
<span>Там с девушкой через забор сосед </span>
<span>Под вечер говорит и слышат только пчелы </span>
<span>Нежнейшую из всех бесед. </span>
<span>Понад усе вражає в Анні Ахматовій протиприродне поєднання тендітності, вічної жіночості, витонченості, незахищеності та ні з чим не порівняної мужності. </span>
<span>В її житті було так багато тяжкого, трагічного, але її душа виявилася сильною, високоморальною, величною: </span>
<span>Мне голос был. Он звал утешно, </span>
<span>Он говорил: "Иди сюда, </span>
<span>Оставь свой край глухой и грешный, </span>
<span>Оставь Россию навсегда". </span>
<span>Но равнодушно и спокойно </span>
<span>Руками я замкнула слух, </span>
<span>Чтоб этой речью недостойной </span>
<span>Не осквернился скорбный дух. </span>
<span>Патріотизм і мужність — пафос поезії Ахматової воєнних років. У перші дні війни це вона звертається зі словами присягання до жінок Вітчизни: </span>
<span>И та, что сегодня прощается с милым, </span>
<span>Пусть боль свою в силу она переплавит. </span>
<span>ы детям клянемся, клянемся могилам, </span>
<span>Что нас покориться никто не заставит! </span>
<span>Ахматова свято вірить у неминучість Перемоги, у стійкість російського народу та в безсмертя російського слова: </span>
<span>Не страшно под пулями мертвыми лечь, </span>
<span>Не горько остаться без крова, — </span>
<span>И мы сохраним тебя, русская речь, </span>
<span>Великое русское слово. </span>
<span>Свободным и чистым тебя пронесем, </span>
<span>И внукам дадим, и от плена спасем </span>
<span>Навеки! </span>
<span>Саме сила духу, віра у свій народ у поєднанні з великою поетичною майстерністю дали можливість Анні Ахматовій піднятися до поета народного. З народом вона ділила усі прикрощі та радощі, завжди була поруч у найтяжчі хвилини життя: </span>
<span>Нет, и не под чуждым небосводом, </span>
<span>И не под защитой чуждых крыл, — </span>
<span>Я была тогда с моим народом, </span>
<span>Там, где мой народ, к несчастью, был.</span>
