Театр щедро удекорований всередині і є зосередженням досягнень скульптури і малярства Галичини кінця XIX ст. Своє мистецтво проявили скульптори П. Війтович, А.Попель, Е.Печ, Т.Баронч, художники Т.Попель, М.Гарасимович, Т.Рибковський, 3.Розвадовський, С.Ясенський та ін.
При вході розташовані дванадцять живописних полотен, камеї вздовж фризу, які уособлюють Страждання, Самопожертву, Волю, Радість, Смуток, Красу, Музику і Танець.
На рівні першого поверху знаходиться так званий дзеркальний зал, важливим елементом оздоблення якого є дзеркала, розташовані одне навпроти одного для оптичного розширення залу. Тут, над дверима і вгорі навпроти них, возвеличуються чотири жіночі постаті, що уособлюють Любов (із амуром), Заздрість (зі змією), Материнство (з дитиною), Гордість (із люстерком). Над дзеркалами хороший настрій створюють зображення чотирьох пір року: весни (із квітами), літа (з сопілкою), осені (з плодами поміж хризантем), зими (з вогнищем).
У двох відсіках дзеркального залу зображення частин світу. Європу в образі хлопчика, що мандрує з континент на континент, нагороджу ють найкоштовніпіими своїми скарбами: Азія – перлами та мистецькими витворами японських і китайських художників, Африка – алмазом і страусовим пір’ям, Америка – золотом.
Три панно плафону відображують: у центрі – Поезію (дівчина.яка слухає дзвін) та Музику і Танець (дівчина з арфою) -з одного та іншого боку. Дзеркальний зал відкриває вигляд на проспект Свободи. Над білими мармуровими сходами з теракотово-сірою мармуровою балюстрадою головного фойє розташовані скульптури Трагедії і Комедії
Зал має форму ліри (22,5 х 18,5 м) і може вмістити 1 тис. чол. Його оформлення здійснювали 10 художників під керівництвом С.Рейхана, манеру письма якого можна оцінити, розглянувши вузький плафон над сценою – “Апофеоз слави”. Тут же бачимо старовинний герб Львова, композицію “Геній і ангел”. Увагу привертає плафон на стелі, що складається з 10 секторів із зображеннями Грації, Музики, Танцю, Критики, Драми, Натхнення, Вак ханалії, Цноти, Ілюзії, Правди.
Зал удекорований не лише розписами і скульптурами, а й розкішними ліпниною, позолотою, різьбою, які в різних варіаціях переходять на три балкони. Ложі партеру обрамлені колонами. Перший балкон прикрашений двадцятьма унікальними картинами на сірому мармурі. Другий балкон “підтримується” атлантами і каріатидами, третій – гермами.
<span>У нішах фойє було встановлено по груддя Т. Шевченка, І. Франка, А. Міцкевича, О. Пушкіна, а в нішах дзеркального залу – М. Лисенка, С. Гулака-Артемовського, М. Глінки, П. Чайковського.</span>
Згаслий, потмянілий (написання я в словах з апострофом чи без), запальний, жартівливий, дотриманий, виправлений, закреслений, відштовхнутий, зміщений, захований.
Улюблена ікона
Найулюбленіші
в Україні ікони – це зображення Богородиці. Образ матері завжди був
близький українцеві. Вона для нього – велика моральна опора й надія. Ось
чому в кожній хаті, в кожній оселі була іконна дошка із зображенням
Богоматері.
Марія
на українських іконах – це здебільшого зрілого віку жінка з гарним
обличчям. У ній втілювалося народне уявлення про красу, підкреслювалася
безмежна любов, доброта, співчутливість.
В
іконних зображеннях Марії стверджувалася земна велич матері,
підкреслювалася пошана до неї. Таким схилянням перед матір»ю перейняті й
народні пісні та думи.
<span>Богородиця
на українських іконах сповнена почуття власної гідності й душевної
сили. Адже в родинних стосунках жінка в Україні була рівна з чоловіком.
Така рівність існувала і в суспільному житті. Ось чому Марія в
українському іконописі – горда й прекрасна жінка, мудра й велична мати.</span>
<u>Становлення сучасної української літературної мови</u>
Ми живемо в Україні ,коли з кожною секундою зникає людина ,що спілкується і мислить літературною українською мовою.Все більше у вжиток прохідних українців почали з*являтися діалекти ,русизми ,жаргони та суржик . Звичайно ,що це не надає нашій мові краси
.Літературна українська мова з*явилася з виданням "Енеїди " абож "Кобзаря " з того часу минуло багато років і українці почали забувати своє коріння
Кожному українцю притаманна пом*якшена вимова приголосних звуків та інші орфоепічні можливості ,та часом кожен із нас забуває про це і з"вічливості " переходить на інші мови .
Навіть на Західній Україні де стараються розмовляти виключно українськаю мовою є певні діалекти тажаргони ,які ми повинні виключати із свого мовлення ,адже ми прагнемо розмовляти літературно.