У моїй кімнаті на стіні висить картина.Вона велика та дуже гарна.На ній намальована ваза з польовими квітами-це маки,ромашки,кульбаби.Ваза ніжного рожевого кольору та має форму овалу.Фон малюнка синій,який відображає чисте синє небо.Картина мені дуже подобається!
Чорнозем, літопис, складоподіл, мовознавець, лісостеп, кафе-бар, ракетоносій, самовчитель, волелюб, правозахист, землечерп, мореплавець, милосердя, життєпис, віровчення, листопад, піснетвір, буркун-зілля. Підкреслюєш ті букви, що з'єднують два кореня, або дефіс, - цим і пояснюєш.
Ответ:
Объяснение:
1. Мені дозволяли вибрати те тістечко, яке мені найбільше подобалося.
2. Вона приїхала на дачу і простує садом, в одній руці кошик з тістечками, в другій — сумочка.
"Бабусин подарунок" Зощенко Михайло
3. Дід Маноцівник був дуже мудрий, і казали, що він навіть розуміє мову звірів та птахів і часто в лісі розмовляє з ними.
4. Старий дресирувальник навіть влаштовував для них щонеділі циркові вистави, де в основному виступали дресировані звірі, які жили тут же, в лісі, і яких дід Маноцівник за короткий час навчив усіх циркових премудростей.
"В Країні Сонячних Зайчиків" Нестайко Всеволод
5. За горами, за лісами, за широкими морями, проти неба на землі
жив дідусь в однім селі.
"Горбоконик" Єршов Петро
6. Дівчина спиняється між двома деревами і дивиться на зайця та білок.
<span>Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкі кайдани неписьменності і несвободи. Весь в полоні у сумного і весь в той же час з якоюсь внутрішньою високою культурою думок і почуттів.
Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий. Тіло біле, без єдиної точечки, волосся блискуче, хвилясте, руки широкі, щедрі. Як гарно ложку ніс до рота, підтримуючи знизу скоринкою хліба, щоб не покрапать рядно над самою Десною на траві. Жарт любив, точене, влучне слово. Такт розумів і шанобливість. Зневажав начальство і царя. Цар ображав його гідність миршавою рудою борідкою, нікчемною постаттю і що нібито мав чин нижче за генерала
Одне, що в батька було некрасиве, — одяг. Ну такий носив одяг негарний, такий безбарвний, убогий! Неначе нелюди зухвалі, аби зневажити образ людини, античну статую укрили брудом і лахміттям. Іде було з шинку додому, плете ногами, дивлячись у землю в темнім смутку, аж плакать хотілось мені, сховавшись в малині з Піратом. І все одно був красивий, — стільки крилося в нього багатства. Косив він чи сіяв, гукав на матір чи на діда, чи посміхався до дітей, чи бив коня, чи самого нещадно били поліцаї, — однаково. І коли він, покинутий всіма на світі вісімдесятилітній старик, стояв на майданах безпритульний у фашистській неволі і люди вже за старця його мали, подаючи йому копійки, він і тоді був прекрасний.
З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіятелів, — він годивсь на все. Багато наробив він хліба, багатьох нагодував, урятував од води, багато землі переорав, поки не звільнився від свого смутку.
</span>
Звенигородщина - підмет; співучий - означення; куточок - додаток; України - додаток.
