Кожна українська родина святкує Великдень. Звичайно, обов'язково, щоб у цей день на столі були присутніми крашанки та пасхи. За народними віруваннями, ту писанку, яку ви отримали першою на Великдень, слід зберегти, оскільки вона має чарівну силу - зберігає від злого ока, може запобігти або й припинити пожежу. Народ вірить, що в тому разі, якщо всю службу вистоїш у церкві з крашанкою, усе уважно будет слухати й не почнеш при цьому дрімати, то ця крашанка матиме дуже довгий "термін придатності" - не зіпсується навіть через багато років. У деяких регіонах України в ніч перед святом не можна спати, це правило стосується і дітей, і літніх людей. Обов'язково потрібно в цю ніч попросити прощення у померлих родичів, пригадати їх добрим словом.
Різдво це найулюбленіше християнське свято моєї родини. В цей день, декілька тисячоліть тому, народився Ісус Христос. За новим календарем це свято відмічається 7 січня. Я вважаю що, Різдво Христове це родинне свято, тому що я звик святкувати його з батьками, родичами, бабусею і дідусем.Приготування до Різдва у мене вдома починаються завжди зранку. Мама займається приготуванням різноманітних, смачних страв, і обов’язково готує кутю з горіхами та родзинками на солодкому узварі. Коли трохи смеркає, я беру трохи куті і йду в гості до своєї Хрещеної мами, пригощаю її кутею та висловлюю її свою повагу, як другій матері. У відповідь, вона пригощає мене різними ласощами, цукерками та дарує подарунок.<span>Потім ми йдемо з друзями колядувати, заздалегідь вивчивши кілька колядок. Ми заходимо до наших знайомих або знайомих батьків. І співаємо, щоб вони раділи народженню Ісуса Христоса. За це, нас пригощають цукерками і дають гроші. Але цукерки одразу ніхто не їсть, тому що це потрібно робити вдома за святковим столом. Декілька раз, ми навіть колядували справжнім вертепом, перевдягались в костюми різдвяних персонажів.</span>
Коли я працювала на полі,то побачила незвичний колір метелика.
Хліб у моєму житті
Хліб у моєму житті, як і в житті кожного українця, займає дуже почесне місце. Кожного разу, коли я відрізаю собі окраєць духмяного хіба, я згадую про те, якою тяжкою завжди була праця хлібороба. Зі спогадів моєї бабусі я знаю, що мій прапрадід був селянином. Він пахав землю кінним плугом і жав пшеницю та жито серпом. Мені важко навіть уявити, як це тяжко - з ранку до вечора працювати у полі, під спекотним сонцем. Тому я розумію свою бабусю, яка мене малого сварила, якщо я кидав шматок хліба. Вона змалку розповідала мені про те, що хліб - це набагато більше, ніж просто їжа. Вона навчила мене поважати хліб, який, як каже відоме прислів'я, "всьому голова". Навіть тепер, коли працю хлібороба значною мірою полегшує техніка, особливе ставлення до хліб заишається нагадуванням про ті часи, коли кожна паляниця діставалася селянину тяжкою працею від світанку до заходу сонця.
ЯК ЛИСТОПАД ДЕРЕВ НЕ ОБТРУСИТЬ – ДОВГА ЗИМА
БУТИ МУСИТЬ
<span>6
листопада – 190 років тому народився Щоголів Яків Іванович (1823-1898),
поет. Народився у м. Охтирка, нині Сумщина, у родині збіднілої
козацької старшини, освіту здобув у Харківському ун-ті, де великий вплив
на формування його світоглядності мали видатні вчені М. Костомаров, А.
Метлинський, І. Срезневський. У творах відображав історичне минуле
України – Запорозьку Січ, Козаччину – «Іде козак, іде чумак», «Неволя»,
«Хоче мене мати нелюбу оддати» і ін., у багатьох віршах змалював народні
вірування у відьом, вовкулаків: «Лоскотарочка», «Завірюха», описував
красу української природи: «Літні<span>..</span></span>