Коли читаєш твори Шевченка, починаєш розуміти, яким згустком болю була для поета жіноча доля. Він, здається, зібрав у своєму серці воєдино всі страждання поневолених і скривджених жінок, їх відчай, надії, прагнення. Зібрав, щоб схвильовано розповісти про них цілому світові.
Одним з перших жіночих образів у Т. Шевченка стала Катерина з однойменної поеми, прообразом якої була кохана поета Оксана Коваленко. У літературі до часу написання «Катерини» було багато творів на гему зведення простої дівчини паном-спокусником. Та Шевченко висвітлив цю трагедію відразу у декількох планах: моральному, соціальному і національному. І все це подав нам, наче випестував дитину, иклавши у свою розповідь увесь біль за власне нездійсненне кохання. Принаймні мені так здалося. Катерина була не першою і не останньою серед сотень таких же дівчат, що, покохавши, замість щастя вже з першої хвилини зустріли лише сором та осуд від громади. Ми бачимо, що віра у щирість почутів коханого, прагнення до щастя і переконаність, що любов не може бути гріхом, поступово призводять дівчину до трагедії. І ця трагедія полягає не в покаранні за те, що «не слухала Катерина ні батька, ні неньки», і не в тому, що, як твердять деякі сучасні літературознавці, Катерина віддала себе «москалю», знехтувавши українським парубком. Гадаю, що трагедія нашої Катерини – у знівеченні саме душі, а не тіла:
А за віщо, Боже милий! За шо світом нудить? Що зробила вона людям, Чого хочуть люде? Щоб плакала! Серце моє! Тіло можна вилікувати, а розтоптану душу вже не воскресиш. Здається, повчальний приклад подано, тему вичерпано. Та Шевченко, мабуть, не був би геніальним письменником-психологом, якби цим і обмежився. Мене особисто вразив образ Катерини-матері, яку піднесли із сміття, куди її втоптали злі язики, два крила: віра у кохання і материнська свята любов до сина. Розуміючи, що для Івана вона загублена назавжди, Катерина заклинає його:
Покинь мене, забудь мене, Та не кидай сина. Може, слушно поставити питання: «Чому ж тоді вона покинула немовля напризволяще, а сама наклала на себе руки?» Думаю, тут сплелося все: і крах сподівань, і зневіра у майбутньому, і відчай, і, може, огида до свого становища, і сором, і навіть ненависть до власного минулого. Чи могла Катерина з такою зламаною душею жити далі, ростити у щасті сина, наставляти його на краще? Мабуть, тому підсвідомо дівчина вибрала смерть, віддавши їй перевагу перед життям-пеклом.
Але я все ж таки здебільшого погоджуюся з думкою, що в основі дівочої трагедії було нехтування батьківськими застереженнями, бо батьки ніколи не бажають дитині поганого, намагаються завжди захистити її від біди. Вони керуються досвідом, батьківським передчуттям. Катерині порадитись би з ними, прислухатися, а вже потім вирішувати.свою долю і, як потім сталося, долю ще однієї людини – сина! Тим-то й безцінна поема «Катерина», що вона вчить багато чому: честі, гідності, розсудливості, шануванню дорослих, старших за віком, почуттю відповідальності за життя близьких людей.
Поет глибоко переживає те, про що пише. Його творам притаманна ліричність, емоційність, простота, прозорість змісту. Тому однією з особливостей поезії А. С. Малишка є її музикальність. Поет був сам музично обдарованою людиною, мав чудовий голос (баритон), добре співав. На слова А. Малишка написано понад сто пісень композиторами О. Білашом, Платоном і Георгієм Майбородою, Л. Ревуцьким та іншими. Це насамперед «Пісня про рушник», «Вчителька», «Ми підемо, де трави похилі», «Київський вальс», «Стежина», «Цвітуть осінні тихі небеса», які стали народними, принесли їх авторові заслужену славу. Неперевершена краса природи і повінь людських почуттів, освячених любов’ю, ліричні спогади про батьківський дім і в філософських міркуваннях про сенс людського життя — такий тематичний діапазон пісень А. Малишка.Любов до пісні у А. Малишка від його матері. Вона співала разом з сином багато пісень. Кажуть, ніхто з письменників не знав стільки пісень, як А. Малишко. А перші пісні написав поет на пропозицію О. Довженка ще в період ранньої творчості до кінофільму «Щорс». «Богунська четверта» («Ой, за Десною люди веселі») звучить і сьогодні. Уроки війни співали його пісні «Партизанська», «Як збиралися хлопці до загін. Поет говорить насамперед про материнську любов, від якої немає в світі нічого святішим. А. Малишка змушує кожного згадати своє дитинство, молоді літа, прощання з рідною порогом і матір’ю, відтворити і біль розлуки, і передчуття майбутніх незвіданих доріг, і материнську тривогу за долю дитини. Мати вірить в щасливу долю свого сина, тому дарує вишитий нею рушник, який символізує життєву дорогу людини і материнське благословення. Цю пісню А. Малишка написав разом з композитором П. Майбородою.Чудові пісні на вірші А. С. Малишка написав композитор-пісняр Олександр Білаш. Серед них потрібно відзначити ліричні пісні «Цвітуть осінні тихі небеса» і «Стежина». Ні кінця, ні краю немає стежці людського життя, так як одні покоління змінюють інші, але незмінним залишається почуття вдячності рідної домівки, отчого порогу. Роздумами ліричного героя про людське життя, його духовних цінностях сповнена пісня «Стежина»: <span>Чому, сказати, й сам не знаю, Живе у серці стільки років. Та стежка в нашому краї, Одним одна біля воріт.</span><span>
Життя у мене не таке цікаве як хотілось би, але в ньому є багато яскравих моментів та подій які запам'ятаються мені на довго. Ця подія відбувалась на літом( ну а потом продоженія заавісить од тебе)
Вислів означає, що життя не так легко прожити. Це не просто пройдений шлях, потрібно обдумувати всі ситуації, жити по совісті і так діла. Не можна просто жити, нічим не переймаючись.
