<span>місяць вересень назвали так тому, що в цьому місяці цвіте верес- медоносна рослина
</span><span>місяць жовтень назвали тому, що в цьому місяці жовтіють листя
</span><span>місяць листопад назвали так тому. що в цьому місяці опадає все листя
</span><span>опеньки назвали так тому, що це гриби, які ростуть під пенями
</span><span>підберезники назвали так тому, що вони ростуть під березами
</span><span>лисички назвали так тому, що вони такого ж кольору, як і лисиця- рудого.</span>
Я люблю займатися спортом,тому що люблю його.Я щодня займаюсь зарядкою,займаюсь тренуваннями...Якщо займатись спортом,то людина буде здоровою.А здорова людина - щаслива людина.
Когось із них я знаю з дитячого садка, з кимсь познайомилася вже в школі. Всі ми дуже різні, а поєднує нас школа, іноді – спільні нтерес. Я знаю, що коли ми закінчимо школу, те все розбіжимося в різні сторони, будемо рідко зустрічатися, наші погляди на життя поміняються, будуть нові проблеми, нові друзі й недруги, але шкільні товариші залишаться в пам’яті назавжди. Мене охоплює смуток, коли я зауважую, що ми невблаганно ростемо, втрачаємо дитячу щиру радість. Якщо обманюємо, то всі изощреннее, якщо любимо, то усе хворобливіше, якщо віддаємо, то усе безжальніше. Тому, напевно, мені й подобається творчість В. Крапивина, у його добутках дружба – це любов, хвороблива й світла. Але це в добутках, а в житті – ми спілкуємося, співробітничаємо, приходимо на виторг один одному, особливо на уроках. У нас загальні радості й неприємності. Ми заздримо тому, хто через хворобу не прийшов у школу, але не думаємо про те, що йому, може бути, зараз дуже погано. Ми в азарті можемо посміятися над одним з нас, а через п’ять мінут забути про це. Ми звикли до отрутних жартівА коли ми минулим улітку пішли всім класом у похід спочатку було весело, потім дівчиська утомилися, а хлопці забрали в них рюкзаки й волокли їх на собі, як і свої. До ночі вони розбивали наметове містечко й збирали прості, а ми готовили вечерю на багатті й відпочивали. Потім були гітара й пісні, дзенькіт комарів і солодкий сон, Наступного дня ми рушили далі по маршруті, і так тиждень. Ми звикли, що хлопці стають іншими: уважними, турботливими, сильними, кмітливими. А в школі все повторилося: жарту, глузування, сарказм. Але було літо, і я знаю, які ми інші, теперішні. І ми дружимо набагато міцніше, ніж здається з першого погляду. І будемо пам’ятати один одного через двадцять, сорок літШкола ще зовсім порожня. Незвично тихо. Я швидко піднімаюся на третій поверх і підходжу до вікну. Сьогодні я прийшла раніше, тому що ми з Мариною чергові. Але вона чомусь спізнюється. Проходить десять мінут, і коридори наповнюються веселим дитячим шумом. Дзенькає дзвінок, і все розходяться по своїх класахУ кабінет входить наш учитель історії. Він розповідає нам про героїчні подвиги древніх римлян і греків. Це захватывающе цікаво!На першій зміні в нас зарядка, що проводять старшокласникиСпереду ще чотири уроки. Серед них мій самий улюблений – географія. Сьогодні я довідалася, як потрібно орієнтуватися на місцевості. Тепер можна сміло відправлятися із друзями в похід – не заблудимося. Так на кожному уроці ми вивчаємо щось цікаве, довідаємося багато нового й корисного<span>Окончились уроки. Куди піти? Як багато потрібно встигнути зробити! Хочеться сходити на виставку квітів, пограти з молодшою сестрою. Але зараз я поспішаю на тренування, де мене чекають тенісна ракетка й м’яч. Тренер знову буде вчити відпрацьовувати удари й удосконалювати техніку гри. Можливо, незабаром я поїду на показові змагання. А після тренування я поспішаю додому, адже скільки уроків потрібно встигнути вивчити. Вільного часу майже не залишається, але я рада, що день був плідним і я не витратила час зрячи</span>
Жила-була Зима. У хорошій хатинці, з крижаним підлогою, морозною візерунковою стелею, і розмальованими вікнами. Хата ця стояла в дрімучому лісі. Якось так виходило, що влітку ні хати, ні Зими ніхто не бачив. А в морозний час — все ніби було на місці. І будинок, і господиня його. І ось одного разу, коли господиня Зима робила з білих сніжків повітряний торт, вона побачила на порозі свого будинку дівчинку. В ліс дівчинка прийшла разом зі своїм дідусем; вони вибирали найкрасивішу ялинку на Новий Рік. Але дідусь десь загубився і дівчинка злякалася. А за вікном потихеньку сутеніло. Дівчинка було зажурилася, але господиня Зима затіяла з нею гру. Потрібно було назвати якнайбільше зимових слів. Хто слів знає більше, той і виграв. «Метелиця, паморозь, іній, сніг, хуртовина, завірюха, сніжинки …», — багато слів назвали гравці. Незабаром дівчинка сама не помітила, як заснула. А на ранок господиня Зима привела в дім дідуся. Виявляється, він зустрів в лісі дванадцять братів місяців, та й забалакався з ними.
То-то було радості, коли дідусь з онукою зустрілися. Господиня Зима дала їм свої снігові сани, і вони вирушили додому.