1) по вертикали ( то что на проезжей части тоит в себе опасность -ответ транспорт) 2)причина потопа - ответ вода) 3) причина пожара ответ огонь) 3)(по горизонтали (что бежит по проводам- ответ эликтричество
Не обязательно! Если без политических мотивов совершены.
Вот вот а я о чём
Друга та третя книги «Трактату про тлумачення темних положень у Евкліда» присвячені теорії відношень. Знову базуючись на згоді з Арістотелевою точкою зору, він так сформулював принцип неперервності: «Величини можна ділити нескінченно, тобто вони не складаються з неподільних величин». Разом з тим, він пішов далі та ввів нове визначення пропорції, в якому рівність відношень зводилась до збігу їхнього розкладання на неперервні дроби. Він довів еквівалентність своєї теорії відношень з теорією Евкліда, пов'язав вже дві дійсні теорії (відношень чисел та загальної теорії відношень), та, базуючись на принципі неперервності, встановив при цьому існування загальної теореми про існування четвертої пропорційної до трьох даних величин. У третій книзі Хайям звернувся до множення відношень і саме тут по-новому трактував зв'язок понять відношення і числа. Він висловився за введення в математику подільної одиниці та нового роду чисел, за допомогою яких можна було б виразити будь-які відношення величин.
На відміну від Евкліда та інших давньогрецьких математиків, Омар Хайям не тільки не протиставляв числа неперервним величинам, геометрію — арифметиці, а й намітив конкретні шляхи до виявлення єдності протилежностей, до ліквідації прірви між дискретністю та неперервністю.
Філософія та релігія у світогляді Хайяма[ред. • ред. код]
У Ісфаганський період Омар Хайям займався також і проблемами філософії, з особливою старанністю вивчаючи величезну наукову спадщину Авіценни. Один з філософських творів Авіценни — «Звертання», присвячений деяким питанням навчання перипатетиків, Омар Хайям перевів з арабської на мову фарсі, виявивши тим самим свого роду новаторство: роль мови науки відігравала у цей час винятково арабська. Відомо, що вивчав Хайам також і твори прославленого арабського поета — філософа Абу-ль-Ала аль-Маарі (973–1057).
Проблем філософії та релігії Хайям торкнувся у багатьох своїх віршах та в 5 спеціальних трактатах. Але його світогляд і досі не має однозначної оцінки, бо багато в чому його філософські трактати розходяться з поетичними висловлюваннями.
До 1080 року належить перша праця Омара Хайама — «Трактат про буття і повинність». Трактат був написаний у відповідь на лист імама та судді ан-Насаві, який пропонував «царю філософів Заходу і Сходу Абу-ль-Фатгу ібн Ібрагіму Хайяму» висловитися в питаннях «про мудрість творця у створенні світу й особливо людини, і про необхідність людям молитися». До цього трактату належить також «Відповідь на три питання: необхідність протиріч у світі, детермінізму та довговічності», у передмові до якої Хайям зазначив, що він не чекав, що «йому поставлять питання, де міститься такий сумнів». Звертання до Хайяма ідеолога ісламу було викликано протиісламськими висловленнями, що поширювалися вже в той час різними релігійними сектами. Вірогідно, лист мав на меті спонукати Хайяма виступити з відкритим визнанням основних положень ісламу. Чи було це спробою допомогти поету відвести від себе чутки про вільнодумство, чи спроба змусити його виправдовуватись — достеменно не відомо. У відповідному трактаті Омар Хайям, заявивши себе учнем і послідовником Авіценни, висловив свої судження з філософських позицій. Визнаючи існування Бога як першопричини всього сущого, Хайям стверджував, однак, що конкретний порядок будь-яких явищ не є результатом Божественної мудрості, а визначається в кожному окремому випадку законами самої природи. Назагал, у своїх філософських трактатах Хайям виступав як прибічник східного аристотелізму зі значними елементами неоплатонізму, суттєво пристосованого до мусульманського віровчення. Раціоналістичні доводи використовувалися Хайямом на підтвердження важливих положень ісламу та релігійної обрядності. Точка зору Хайяма згодом отримала в Європі назву «концептуалізм».
Россия многим обязана радонежскому чудотворцу. Сергий Радонежский<span> предсказал Дмитрию Донскому победу над татарами на Куликовом поле, вдохновил и поддержал князя в минуты сомнений и колебаний. Эта победа стала переломной в истории страны. Не потому, что положила конец владычеству татар - еще целое столетие они хозяйничали на Руси и собирали дань. Значение этой победы больше нравственное: русский народ после Куликова поля словно очнулся после вековой спячки, поверил в себя и стал себя уважать. </span>
<span>Вместе с митрополитом Алексием и Дмитрием Донским преподобный Сергий всю жизнь "собирал Русь" - мирил князей, увещевал, грозил карой Божией за нескончаемые раздоры и междоусобицы. Летописи полны сказаний о вражде между соседями, о коварстве, предательствах и кровавых войнах. Не раз Сергий брал в руки посох и шел в Ростов, Нижний Новгород, Рязань с миссией посла и миротворца. Но был он не только миротворцем и молитвенником, но и великим деятелем. Оставил после себя Троице-Сергиеву лавру, заложил и построил еще несколько монастырей. А его ученики и ученики учеников создали десятки пустынь и обителей.
</span>Современники оставили немного свидетельств о радонежском игумене. Главный источник, откуда мы черпаем сведения о нем, - житие, написанное его учеником Епифанием. Это не историческая книга и не биографический очерк. В этом удивительном повествовании органично переплетаются чудесное с обыденным, рисуя яркий образ преподобного Сергия.
А начинался его святой путь почти семь веков назад, когда народный святой, духовный воспитатель нескольких поколений, преподобныйСергий Радонежский, давно ставший для русских легендой, был маленьким отроком, любимым сыном, младшим и старшим братом, учеником в школе. Просто человеком - Варфоломеем Кирилловичем Иванчиным.
<span>3 мая 1314 года в семье ростовского боярина Кирилла и жены его Марии родился второй сын. Через сорок дней его крестили и назвали Варфоломеем в честь святого апостола Варфоломея, празднование которого пришлось на 11 июня. </span>
