Цель<span> данного урока </span>– <span>формирование знания географического характера, но содержание составлено так, что бы дать направление для практической работы. В целях повышения мотивации выполнения заданий содержание не повторяет текст учебника, а идет по совершенно новому направлению. </span>
<span>Тема урока отталкивается от лингвистической характеристики термина «relief» </span>–<span> у слова французский корень, поэтому дальнейшее изучение неровностей поверхности строиться на примере рельефа Франции. Это расширяет рамки учебника, развивает эрудированность. Теоретический блок выстроен по принципу самостоятельной работы обучающегося.</span>
Практический блок состоит из пяти заданий:
Задачи урока:
Дать понятие «рельеф», его формы, их различия.
Сформировать представление о формах рельефа через составление их описания по литературным произведениям.
Разобраться с особенностями основных форм рельефа Франции через практические работы.
Африкано-аравійська платформа
У рельєфі Африки переважають рівнини, плато і плоскогір’я, що лежать
на висоті 200-500 м над рівнем моря (39 % площі) і 500-1000 м над рівнем
моря (28,1 % площі). Низовини займають лише 9,8 % площі, головним чином
уздовж прибережних окраїн. За середньою висотою над рівнем моря (750 м)
Африка поступається лише Антарктиді та Євразії. Майже всю Африку на
північ від екватора займають рівнини і плато Сахари і Судану, серед яких
у центрі Сахари піднімаються нагір’я Ахаггар і Тібесті (г. Емі-Кусі,
висота 3415 м), у Судані — плато Дарфур (г. Марра, 3088 м). На
північному заході над рівнинами Сахари піднімаються Атлаські гори (г.
Туб-каль, 4165 м), на сході уздовж Червоного моря простягається хребет
Етбай (г. Ода, 2 259 м). Рівнини Судану з півдня обрамлені
Північно-Гвінейською височиною (г. Бинтимані, 1948 м) і плоскогір’ям
Азанде; зі сходу над ними піднімається Ефіопське нагір’я (г. Рас-Дашан, 4
620 м). Воно круто обривається до западини Афар, де знаходиться
найглибша западина Африки (оз. Ассаль, 150 м).
За плоскогір’ям Азанде лежить западина Конго, обмежена із заходу
Південно-Гвінейською височиною, з півдня — плоскогір’ям Лунда-Катанга,
зі сходу — Східно-Африканським плоскогір’ям, на якому височать найвищі
вершини Африки — гора Кіліманджаро (5895 м), гора Рувензорї (5109 м).
Південну Африку займають високі рівнини Калахарі, облямовані з заходу
плоскогір’ями Намакваленд, Дамараленд, Каоко, зі сходу — Драконовими
горами (г. Табана-Нтленьяна, 3482 м). Уздовж південної окраїни материка
простягаються середньовисотні Капські гори. Перевага на материку
вирівняного рельєфу обумовлена його платформною структурою. У
північно-західній частині Африки з глибоким заляганням фундаменту і
широким розвитком осадового чохла переважають висоти менше 1000 м
(Низька Африка); на південному заході Африки характерні висоти понад
1000 м (Висока Африка). Прогинам і виступам Африканської платформи
відповідають великі западини (Калахарі, Конго, Чадська та ін.).
<span>Найбільше піднята і роздроблена східна окраїна Африки у межах
активізованої ділянки платформи (Ефіопське нагір’я, Східно-Африканське
плоскогір’я), де простягається складна cистема східно-африканських
розломів. У піднятих областях Високої Африки найбільшу площу займають
цокольні рівнини і цокольні брилові гори, які обрамляють западини
Східної Африки (у т.ч. Рувензорі) та Катанги. У Низькій Африці цокольні
хребти і масиви простягаються уздовж узбережжя Гвінейської затоки,
виступають у Сахарі (у нагір’ях Лхаггар, Тібесті, хребет Етбай). Лавові
плато і конуси поширені на Ефіопському нагір’ї і в Східній Африці
(Кіліманджаро, Кенія та ін.), вінчають вершини Ахаггара і Тібесті, є в
Судані (г. Марра), Камеруні (вулкан Камерун, гори Адамава), перекривають
Драконові гори в Лесото.
Золото, алмази, марганцеві, залізні, хромові, кобальтові, уранові, мідні руди, платина, кам'яне вугілля, нафта, фосфори,графіт, слюда.
</span>
2Структура почвенного покрова (СПП) — закономерное пространственное размещение почв на небольших территориях, выявляемое при детальном картографировании их почвенного покрова и образованное многократным повторением одного или нескольких различных основных образующих её элементов — почвенных комбинаций (ПК), каждая из которых содержит все почвы, являющиеся компонентами СПП с характерными для них взаимосвязями.
Галилео Галилей (15 ноября 1564 года – 8 января 1642 года) остался в истории как гениальный астроном и физик. Признается основателем точного естествознания.
Будучи уроженцем итальянского города Пиза, свое образование получал там же - в знаменитом Пизанском университете, обучаясь по медицинской специальности. Однако после ознакомления с сочинениями Евклида и Архимеда будущий ученый так заинтересовался механикой и геометрией, что тут же принял решение оставить университет, всю свою дальнейшую жизнь посвятив естественным наукам.
В 1589 Галилей стал профессором Пизанского университета. Спустя еще несколько лет начал работать в Падуанском университете, где оставался до 1610 года. Дальнейшую свою работу продолжил уже в качестве придворного философа герцога Козимо II Медичи, продолжая заниматься исследованиями в области физики, геометрии и астрономии.
Галилею принадлежит открытие таких законов:
· постоянного периода колебаний;
• сложения движений;
• инерции;
• свободного падения;
• движения тела по наклонной плоскости;
• движения тела, брошенного под углом.
·_·
))))
