<span> кожної людини є своя улюблена книга, яку він перечитує, уривки з якої пам’ятає напам’ять, героями якої захоплюється і прагне їм наслідувати. Моєю улюбленою книгою є «Гаррі Потер і філософський камінь». Читання цієї книги занурила мене в незвичайний казковий фантастичний світ. При читанні книги мені було цікаво спостерігати за змінами нашого світу, бачити, що він може бути зовсім іншим, переплітатися і об’єднувати в собі інші світи. </span>
<span>Мною була прочитана маса книг, однак ця книга, що оповідає про маленького чарівника, справила найбільше враження. Твір відрізняється захоплюючим сюжетом, в якому автор знайомить читача зі школою чарівників. При читанні казок в дитинстві ми зустрічалися з чарівниками, однак тоді ми не знали, де їх вчать і звідки беруться їх дивовижні здібності, а виявляється, все просто — вони навчаються помахом чарівної палички в школі. І школа ця дуже незвичайна, вона одночасно таємнича і небезпечна. З початком читання цієї книги, мені вже важко було відірватися від неї, навіть вночі хотілося читати й читати. Прочитавши один раз, відразу захотілося перечитати ще раз. </span>
<span>У книзі «Гаррі Потер і філософський камінь» мені вдалося познайомитися з захоплюючим світом і незвичайними персонажами. Так хочеться хоч на один день потрапити в цю школу, де викладаються уроки чарівництва, вчителі здатні перетворюватися на тварин і птахів, а учні можуть творити дива. </span>
<span>Ця книга — втілення людської фантазії, які у кожного свої. Кому не хочеться хоч на хвилинку відчути себе справжнім чарівником? Напевно, це можливо лише в дитинстві, коли світ фантазії так тісно переплітається з реальним. Тому книга про Гаррі Поттера, хлопчика-чарівника, так популярна і є улюбленою, для багатьох людей, які вміють бачити незвичайне у звичайних речах. </span>
Прийшла весна і птахи почали повертатися з теплих краіів. Маленька пташка виришіла причупиритися й почала чистити своє гірячко . Зграйка горобців влаштували бійку біля годівниці .У вечірньому небі голосно розносився спів соловейка
Розщеплений [р о з ш ч е' п л е н и й]
букв.-11, зв.-12
Як відомо, історія не любить слова "якби". Історики говорять так: "Це було, воно стало причиною того, що...".Але порушимо це правило й спробуємо уявити, що могло б статися з нашим народом, якби не було Запорозької Січі. Очевидно, тоді б зовсім не стало України, не стало б українського народу, як не стало на землі багатьох племен і народів, їх розтерзали вороги, розтоптала жорстока дійсність.Наш народ існує, тому що його оборонили й відстояли мужні лицарі Запорожжя. Наперекір усім обставинам вони вибороли нам право жити на своїй землі і бути українцями.І як буває прикро, що ми чуємо про воєнне мистецтво римських легіонерів і не маємо уявлення про ратну майстерність запорожців. Знаємо про подвиги Ганнібала і не знаємо про подвиги Самійла Кішки, Петра Сагайдачного чи Івана Сірка. Захоплюємося подвигом спартанців біля Фермопілів і не знаємо про подвиг козаків під Берестечком...Історією треба не просто цікавитись, її треба досконало знати. Бо історія — не просто минуле народу, це його жива душа. Ось чому той, хто не знає історії, ніколи не зрозуміє свого народу.
