Тритоны - ув4 и ум5.
Всё остальное в закрепе, удачи)
Это бальный танец. Бальный танец - танец, который служит для массового развлечения и исполняется парой или большим количеством участников на танцевальных вечерах (балах). Бальный танец часто называют также бытовым танцем. Процесс дифференциации первобытного, фольклорного танца на крестьянский, бытовой (городской и придворный) и сценический (ритуальный - храмовой, танец феодальной знати, народных потешников) шел одновременно с расслоением
общества и его социальным расслоением на антагонистические классы. Этот процесс протекал схоже в странах Западной и Восточной Европы, Азии и Африке. Народные истоки бального танца обеспечили его жизнеспособность и высокое распространение. Они способствовали становлению и творчески оплодотворяли процесс развития демократических жанров и форм бытового танца у различных народов. Бальный танец возник в 14 веке в Италии в силу
благоприятных условий (разнообразной общественной жизни развивающихся городов). Здесь происходит теоретическая разработка правил бального танца. Затем бальный танец распространился во Франции. В 16-17 веках Франция становится законодательницей бального танца. Первоначально бальный танец не имел четко установленной формы. Преобладали низкие танцы (басседансы) с поклонами, реверансами, салютами, часто в виде шествий со свечами
и факелами, сопровождаемые пением самих танцующих или игрой на лютне, флейте, тамбурине, арфе, трубе. Через исскуство жанглеров и труверов на балы проникали народные танцы, соответственно приспособлявшиеся к чопорности и этикету двора и аристократии. Обычно танцы объединялись: например, эстампида или басседанс с сальтареллой, павана с гальярдой ит.д. Большой популярностью в Италии и особенно во Франции пользовались
Французский бальный танец бранль, а также вольта(14-16 вв.). В 17 веке бальный танец распространился по всей Европе. Самба Год создания: 1956 История самбы - это история слияния африканских танцев, которые пришли в Бразилию с рабами из Конго и Анголы, с испанскими и португальскими танцами, привезенными из Европы завоевателями Южной Америки. В 16 веке португальцы привозили с собой из Анголы и Конго в Бразилию много рабов, которые привезли
Легенда про скрипкуКолись дуже давно жив на землі юнак. І був він звичайною людиною, але тільки зовні. В душі його від народження звучала музика. Він міг її наспівати, а от інструмента, який зміг би передати його чарівні мелодії, в ті далекі часи ще не було.
І от одного разу приснився юнакові дивний сон - ніби йшов він непролазними темними хащами. Пробирався довго, втрачаючи сили, але надію вибратися не втрачав. Раптом перед ним виникла гора, вершина якої впиралась аж до самісінького неба. Нікого не побачив юнак на тій горі, але почув голос:
- Я давно тебе чекав, людино, цілих двадцять років. Я бачив твоє народження й уселив у твою душу музику. Чи не загубив ти її?
- Ні, - відповів здивований юнак.- Музика весь час живе у моїй душі, але я не маю інструмента, який би допоміг мені передати красу мелодій, що народжуються в моїй душі.
- А навіщо тобі потрібен інструмент?
- Я хочу ті мелодії дарувати людям. Можливо, їм буде легше жити...
- О, це гарний вчинок - подарувати іншим красу, якою володієш тільки ти. Добре, я навчу тебе, як зробити необхідний інструмент. Але ти назавжди втратиш спокій. Ти будеш важко працювати, виконуючи замовлення тих же людей. Чи згоден ти, юначе, на таке життя?
- Згоден, - не роздумуючи сказав той.
- Тоді однині ти зватимешся Майстром. У понеділок до сходу сонця ти вирушиш у дорогу до далеких північних лісів. Ітимеш три доби. В четвер на світанку ти врешті побачиш ліс. Іди поміж дерев, прикладай вухо до кожного. В якому почуєш музику - зрубай. Зроби з нього скрипку. Вона знатиме мелодії твоєї душі.
Юнак так і зробив. Довго він майстрував скрипку із співучого дерева. Та коли закінчів і провів смичком по струнах, то почулась не чарівна музика, а страшний скрегіт. Майстер кинув інструмент на підлогу й у розпачі ледь не прокляв своє життя. Заради чого він витерпів стільки пригод? Втомлений і розбитий, він задрімав. І знову почув той голос:
- Я не сказав тобі найважливішого: голос для своєї скрипки ти знайдеш на тій високій горі, вершина якої обгорнена білими пухнастими хмарами. То голос твоєї коханої. Забравши її голос, ти назавжди зробиш дівчину нещасною. Чи готовий ти до цього?
Юнак не встиг відповісти, бо сон розвіявся. Але музика в його душі не змовкла, й вирішив юнак іти до високої гори.
Йшов він довго. День змінювала ніч, а за ніччю знову приходив день. Невідомо, скільки пройшло часу, як на горизонті замаячила гора, вершина якої була обгорнена білюсінькими хмарами. Майстер прискорив ходу. Він тоді ще не знав, перед яким вибором поставив його віщий голос.
І коли юнак виліз на гору, то побачив прекрасний палац, який знизу не можна було бачити через хмари і туман. Майстер з хвилюванням переступив поріг палацу й завмер, побачивши перед собою чарівну дівчину. Коли вона заговорила до нього, серце юнака ледь не розірвалося від жалю, адже цей кришталевий чарівний голос він мав відібрати.
Коли він розповів дівчині, навіщо прийшов, вона посмутнішала. Юнак сподобався їй, і красуня вирішила йому допомогти:
- Я готова віддати тобі свій голос, але ти повинен будеш зі мною одружитися. Ти розумієш, що я буду німою, ніколи більше до тебе не заговорю. Я йду на цю пожертву заради тебе, а ти - заради людей. То як нам бути?
Юнак був готовий до всього, адже він з першого погляду закохався в цю прекрасну дівчину.
І скрипка озвалася голосом коханої. Це була пісня прекрасна, ніжна, але смутна. Смутною була й Майстрова дружина. Посміхалася лише тоді, коли плакала скрипка, даруючи людям мелодії їхнього кохання
Черные птицы, призрак весны
Летят с ладоней мертвой мечты
Лишь храп соседа-гармониста снизу.
Ты слышишь? Я слышу.
Черные птицы влетают в реальность,
В смену тональности, так гениально,
Летят по белым обоям на юг,
Черные птицы вокруг.
Черные птицы чернее чернелись,
Музыка кончилась, птицы слетелись
В ужас весны на соседней стене
<span>Черные птицы во мне. </span>