Ранняя весна, ласковое дыхание земли, поток приливчатых звуков...всё как будто создаёт радостное и приподнятое,неповторимое ощущение наступающей весны.
Объяснение:
В эпоху феодализма практиковалась придворная служба специалистов разных профессий, в том числе и музыкантов. Такая деятельность формально давала музыканту некоторую независимость, однако фактически он всецело зависел от своих хозяев. Музыкант всегда обязан был быть при хозяине, сочинять и исполнять любую музыку. Таковы были судьбы И. С. Баха и Й. Гайдна, Ж. Б. Люлли и Д. С. Бортнянского и многих других музыкантов, творивших в XVIII веке.
В XVIII веке крупные аристократы часто заводили у себя целый штат музыкантов - оркестр, хор, солистов-певцов. Такой штат стал называться капеллой, а его руководитель - капельмейстером.
Первоначально обязанности капельмейстера были очень разнообразны. Он должен был не только руководить всеми музыкантами, подбирать репертуар и сочинять музыку, но и следить за состоянием музыкальных инструментов, за нотной библиотекой, давать уроки пения, в общем заниматься всем, что соблаговолит поручить ему господин.
В прежние времена придворные капельмейстеры должны были сочинять музыку к обедам (нем. Tafelmusik), а также по поводу разных торжественных случаев; напр. Йозеф Гайдн, будучи капельмейстером у князя Эстергази, большую часть своих сочинений написал для княжеских придворных концертов. Унизительное положение музыканта-слуги делало жизнь Моцарта в Зальцбурге невыносимой. Граф Колоредо запрещал ему даже выступать в концертах без своего разрешения. Чтобы еще больше унизить всемирно известного музыканта, он заставлял его обедать вместе со слугами в людской, где композитор должен был сидеть выше лакеев, но ниже поваров.
В. А. Моцарт первый порвал с этой унизительной традицией и ценой материального благополучия, здоровья и в конце концов укороченной жизни обрел свободу. Это было незадолго до Великой французской революции 1789 года. А после нее, с развитием буржуазного общества, в Европе постепенно исчез и институт придворных музыкантов.
Правда, получив свободу, музыканты потеряли и устойчивые средства к существованию. Их количество резко сократилось, а жизнь усложнилась.
Многие музыкальные произведения были написаны на основе литературных романов,стихотворений,повестей,трагедий и комедий.
Объединение музыки и литературы -это отдельный вид искусства,как классического,так и современного.
Опера,романс,баллада,песня,балет,мюзикл,кантата,оперетта-всё это объединения музыки и литературы,где на литературный сюжет,основу пишется музыкальное произведение.
Створення гімну України бере початок з осені 1862 року. Вірш "Ще не вмерла Ураїна" пише Павло Платонович Чубинський. Потім цей вірш стає національним, а згодом гімном України. <span> Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об'єднаних у Громаду, сталося миттєво. Проте, вже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.
</span>Перша публікація вірша П. Чубинського у львівському журналі «Мета» , 1863, № 4 Отримавши поширення на Західній Україні, патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький) , ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського пише музику до нього. Вперше надрукований у 1863, а з нотами — 1865 вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році. <span>1939-го року саме «Ще не вмерла Україна» був затверджений гімном Карпатської України.
</span><span>Коли в Радянському Союзі було вирішено створити окремий гімн для кожної країни вв його складі, «Ще не вмерла Україна» була відкинута як варіант, щоб не викликати занадто сепаратиські настрої серед українців. Потрібен був текст, у якому б стверджувалося, що Україна — держава, що входить до складу СРСР, що вона там «Між рівними рівна, між вільними вільна» та обов'язково повинна була висвітлена комуністична партія, яка веде Україну до комунізму. Це завдання виконав Павло Тичина. Саме його варіант «Живи, Україно, прекрасна і сильна» і став державним гімном Української РСР у період з 1949 до 1991. Композитор Антон Лебединець створив музику для нього. Але цей гімн так ніколи й не знайшов популярності. Майже на всіх офіційних зборах лунав гімн СРСР, а не Української РСР.
</span><span>15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України» , запропонований президентом Леонідом Кучмою. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна» . У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучатиме «Ще не вмерла України і слава, і воля» . Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 з 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії і Компартії. З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М. Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.</span>