Майбутній розвиток України в умовах глобалізації неможливий без вирішення низки питань стосовно підвищення конкурентоспроможності аграрного сектору та забезпечення продовольчої безпеки країни. Серед ключових пріоритетів окреслених вище напрямів є формування політики раціоналізації та ресурсозбереження, вихідною інформацією для розробки засад якої є визначення впливу природного чинника на продуктивність сільськогосподарського виробництва, що і є метою статті.Дослідженням проблематики раціонального використання та охорони природних ресурсів займалися О. Балацький, Д. Добряк, С. Дорогунцов, М. Зубец, Ю. Івашкевич, Л. Новаковський, П. Саблук, В. Трегобчук, А. Третяк, М. Хвесик, А. Яцик. Розробку ймовірних сценаріїв майбутніх кліматичних змін та їх впливу на довкілля й соціально-економічний стан проводили Т.Адаменко, Р. Кріст, Дж. Нельсон, Н. Стерн та ін. Проте, питання впливу природного фактору на сільгоспвиробництво у вітчизняній практиці залишається маловивченим та таким, що потребує подальших розробок.Лише за умови раціоналізації природокористування можливе забезпечення переходу на ресурсоощадне виробництво та унеможливлення глобальних ризиків техногенного й антропогенного характеру, а також виходу аграрного сектору з кризи. Ресурсозберігаюча діяльність розглядається як збалансована система організаційно-економічних, техніко-технологічних, нормативно-правових та еколого-соціальних інноваційних заходів, що спрямовані на раціональне використання природних, матеріальних, трудових, енергетичних, фінансових та комунікаційних ресурсів підприємства чи галузі з метою отримання екологічного, економічного та соціального ефекту та якісної продукції [1].Неможливо розглядати раціоналізацію використання природних ресурсів у сфері агровиробництва поодинці. Лише комплексний підхід дозволить провести аналіз всіх природних чинників та встановити їх вплив на продуктивність сільськогосподарського виробництва.Відомо, що на обсяги та собівартість майбутнього врожаю сільськогосподарських культур впливає ряд факторів, які можна розділити на три основні групи. Перша включає організаційно-технічні умови господарювання, куди відносяться площа та стан поля; забезпеченність процесу кваліфікованими кадрами та високопродуктивною технікою; наявність якісної дорожньої мережі. Друга група включає біологічні особливості сільськогосподарських культур; рівень агротехнічних заходів; якісний стан ґрунтів; склад і стан меліоративних споруд, за допомогою яких регулюється водний режим кореневмісного шару ґрунту. До третьої групи відносять показники, що характеризують природні умови окремих об’єктів: кількість, час та характер атмосферних опадів протягом року, в цілому, та вегетаційного періоду, зокрема; температурний режим повітря та ґрунту, що впливає на строки проведення польових робіт. Такий поділ обумовлений тим, що на фактори перших двох груп можна вплинути технічними засобами, агромеліорацією, селективними шляхами (антропогенний вплив), а ось фактори третьої групи залежать від комплексу природних умов. Отже, показники, що характеризують вплив факторів першої і другої групи, можуть враховуватися для окремих регіонів із схожими природними умовами, а показники, що належать до третьої групи, слід застосовувати локально, для кожної системитизації
На клімат України, як і будь-якої іншої ділянки суходолу, впливають такі чинники: географічна широта, абсолютна висота, рельєф, віддаленість від морів і океанів, наявність поблизу океанічних течій, розміщення на материку (розміри і частина материка), характер підстилаючої поверхні (колір, рослинність, мікроформи рельєфу).
Головним із чинників, що обумовлює особливості розвитку кліматотвірних процесів, є географічна широта. Географічною широтою зумовлене існування в Україні помірного клімату з переважаючими західними вітрами і чітко вираженими змінами кліматичних явищ за сезонами.
Відсутність гірських систем на північному заході України, а також у північному і східному напрямках робить її терени відкритими для проникнення повітряних мас з Атлантики, Арктики та центральної частини Євразійського материка.
Особливості помірно континентального типу клімату в Україні зумовлені не тільки віддаленістю її просторів від океану, а значною мірою тим, що розміщена наша країна саме в західній частині найбільшого на Землі материка.
Середні величини альбедо за рік на теренах України змінюються від 24 % на півночі до 17 % на півдні (за зимовий період від 60 % до 25 % відповідно). Значні відмінності взимку, в основному, пов'язані зі стійкістю снігового покриву, а влітку вони згладжуються. На території України, яка розмішена в помірних широтах, середньорічна величина сумарної сонячної радіації становить від 95 ккал/см2 (4200 МДж/м2) на півночі до 125ккал/см2 (5200 МДж/см2) на Південному узбережжі Криму зарік.
Різницю між поглинутою сонячною радіацією і величиною теплового випромінювання підстилаючої поверхні називають радіаційним балансом. Він може бути додатним (удень, улітку) і від'ємним (вночі, взимку). Визначається він у тих самих одиницях, що й сонячна радіація - МДж/м2. На півночі середня величина його становить близько 1700 МДж/м2, у центральній частині держави - 1850 МДж/м2, а на півдні - до 2650 МДж/м2.