У світі існує багато царств, та найбільшим і найсильнішим вважається царство Мови із столицею Морфологією. Тисячоліттями жителі цього царства жили дружно, підтримували одне одного: звуки складалися в слова, слова об’єднувалися в сім’ї — частини мови і складали словосполучення, речення, тексти; службові частини мови вірно служили самостійним. Та одного дня між частинами мови виникла суперечка, хто в царстві Мови найголовніший. Іменник доводив, що саме він повинен стати царем, адже його сім’я найбільша. Він дає імена всьому, що є довкола.

Прикметник не погоджувався хилитися перед Іменником, і доводив, що він виражає ознаку всіх предметів чи їх приналежність.
Почувши це, Числівник заявив, що від нього залежить число, кількість предметів чи їх порядок при лічбі, а тому він нікому не буде коритися.
Займенник гордо випнув груди і заявив, що хоча він і не називає особу, предмет, ознаку чи кількість, але вказує на них. А ще тільки він запобігає виникненню тавтології — грубої лексичної помилки, і хоча за кількістю поступається іншим частинам мови, але має аж дев’ять розрядів.
Дієслово і собі не змовчало і почало доводити, що дія у світі важливіша за будь-яку інформацію, а тому царем повинне стати саме воно. Тим більше, що в нього є два вірних помічника: Дієприкметник і Дієприслівник.
Прислівник довго мовчав, а тоді й собі встряв у суперечку. Він доводив, що користується всіма частинами мови, ніколи ні до кого не пристосовується, бо не має закінчень, мовляв, серед самостійних частин мови він найсамостійніший.
Довго сперечалися самостійні частини мови між собою, а потім звернули увагу на Прийменник, Сполучник і Частку, які мовчки стояли в кутку.
—Ось без кого ми можемо обійтися, — перший вигукнув Іменник.
У мене велика власна кімната,У правому кутку знаходиться ліжко,Напроти ньогої стіл, поруч телевізор,у ній багат о цікавого, Мені подобається моя кімната!
У космосі надзвичайно гарно.Але на жаль туди потрапити ніяк не можна.У космосі повітря загущене тому дихати нема чим.Спеціальний одяг одівають космонавти.Щоб побувати у космосі,там на горі велика краса.Коли ми у ввечері дивимось на небо,ми бачимо зорі.Але це не зовсім так,насправді кожна зірка це планета.Деякі діти дуже хочуть полетіти до сонця,але ж це не можливо зробити.До сонця неможливо навіть наблизитись,воно зжарит в мить.Ось такий гарний космос.Я б теж мріяла туди потрапити.
<span> Благородный, всё оживляющий май. Так и хочется проникнуть в твои тайны. Живописный, малахитовый от молодой зелени парк, чуток и бодр. Всё началось снова: птичий гвалт, первое "ку-ку" и трели соловья, будоражащие воспоминания, светлые и радостные, от чего на душе легко и хорошо. И нет более чудного, проникающего в душу пения под звёздным полночным небом этой скромной, с большими глазами птички, спрятанной в ветвях деревьев. Длинные рулады исполняются так страстно и проникновенно: туить,так-так, потом долгий и чистый звук, да такой, каких давно не слыхала. Это уже великолепное пение, целый сольный концерт замечательного певца, чьё пение не спутаешь, услышав, не забудешь. Такой голос должен быть у необыкновенной птички, если он заставляет учащённо биться сердце. Не зря соловьиное пение вдохновляло композиторов и поэтов.</span>
<span> Спасибо тебе, маленький маэстро, за твои концерты для души и доставленную радость в весенние волнующие ночи.</span>