Поспіти- Приспіти- Нагрянути- Приплести- Притягтися- Просимо- З'явитися- Дістатися- Пробратися- Проникнути- Добрести- Доволочіться- Доплестися- Дотягнути- Зайти- Звернути- Заглянути- Навідатися- Влізти- Украстися- Шмигнути- Принести- Забиратися- Відвідувати- Пройти- Прибувати- Бути- Досягати- Наступати- Наставати- Підходити- Подоспевает- Пріспевающіх- Починатися- Заходити- Встановлюватися- Хаживал- Захаживать- Прібредать- Заглядати- Залітати- Запановує- Приповзати- Заявлятися- Підступати- Вступати у свої права- Загортати- Не забувати дороги- Забігати- Зносили- Походжати- Сбредать- Навідуватися- Оселятися- Прілезать- Забрідати. Ant. йти- Відбувати- Вирушати- Виїжджати<span>- Проходити</span>
Стоял февраль. С самого Крещения держалась ясная погода, без ветров и метелей, с крепкими, сердитыми морозами. Глубокий снег, первоначально напавший в ту зиму ещё до Введения и обильно подновляемый во все Филипповки, ни разу не сгонялся паводками и теперь, скованный ноздреватым настом, мирно покоился на полях.
<span>Благодаря отсутствию ветров, снег этот покрывал землю ровною, слегка волнистою пеленою; даже вокруг жилищ не было сугробов. </span>
<span>Дороги, не заносимые позёмкою и не заметаемые метелью, были превосходны. Сани не ныряли по ним, как по волнам бушующего моря, и даже ночью путник не мог бы сбиться с них, ибо отчётливо чернелись на сером фоне зимней ночи правильные ряды соломенных вешек, ещё не разнесённых бурею по степи и не поникших под напором бешеных снеговых волн. </span>
<span>Небо не завешивалось мглою и не закрывалось хмурыми тучами, но с неутомимой яркостью синело и сверкало. Зори не погорали, зажигая небо зловещим багрянцем и, подобно пожару, пылая над пустынными снегами, но кротко и тихо сияли, нежно окрашивая и степь, и небо приветливым румянцем и предвещая всё ту же постоянную погоду на завтра. </span>
<span>Днём ослепительно блистало холодное солнце. По ночам высыпали бесчисленные звёзды, тускло мерцал Млечный Путь и светила голубая луна, обливая молчаливые поля меланхолически-сказочным сиянием. (По А. Эртелю.)</span>
<span> Я вважаю, що на
сучасному етапі питання культури мовлення особливо гостро постає перед молоддю.
Рівень мовної культури сприяє вихованню всебічно розвиненої особистості,
громадянина незалежної України. </span><span> Ми захоплюємось
історією своєї держави, її символами, способом життя українського народу, його
культурою. Через твори художньої літератури ми вивчаємо менталітет українців,
характерними рисами яких є честь, справедливість, патріотизм, совісність,
шанобливість, повага до праці й людей праці, до матері, жінки-берегині, а також
милосердя, доброта, співчуття до людського горя, бережливе ставлення до
природи, землі-годувальниці, господарність, скромність, безкорисливість, мир і
злагода між людьми. </span><span> Високий рівень
мовної культури українців здавна захоплював навіть прискіпливих іноземців. У
прислів'ях, піснях, обрядовій поезії наші предки виявляли святе, шанобливе
ставлення до всього, що складало життєвий устрій, до співвітчизників і
добропорядних сусідів України. </span><span> Мене захоплюють
багатство та різноманітність українських форм звертання до співрозмовників:
членів родини, старших за віком людей.</span><span>Культура мовлення зобов'язує нашого сучасника бути уважним
до вибору форми такого висловлювання, щоб виявити до когось і викликати до себе
чиюсь довіру, щоб не образити, не принизити як чиюсь, так і свою гідність. </span>
Котик [к о т и к]
земля [з е м л' а]
ноблю [н о б л' у]
зозуля [з о з у л а]
середина [с е р е д и н а]
цьому [ц' о м у]
півень [п' і в е н']
