В конце XV<span> — начале </span>XVI<span> вв. завершилось образование Российского государства. Это произошло в переломный период мировой истории. В 1453 г. пал Константинополь, в 1492 г. была открыта Америка. Это было время Великих географических открытий, начало капиталистической эры в передовых странах Европы, где шел процесс первоначального накопления капитала, возникала мануфактурная промышленность, складывались основные классы буржуазного общества. Происходили заметные изменения в идеологической жизни общества, связанные с утверждением идей Возрождения и идей гуманизма. В конце </span>XVI<span> в. началась первая в Европе победоносная буржуазная революция (Нидерланды, 1566— 1609).</span>
<span>Образовавшееся в конце </span>XV<span> — начале </span>XVI<span> вв. Российское государство развивалось как часть мировой цивилизации. Однако следует учитывать своеобразие условий, в которых шло это развитие. Территория России лежала в полосе резко-континентального климата с коротким сельскохозяйственным летом. Плодородные черноземы Дикого поля, Поволжья, Сибири только начали осваиваться. Шел трудный процесс освоения новых территорий. Страна не имела выхода к теплым морям. При отсутствии естественных границ постоянная борьба с внешней агрессией требовала напряжения всех ресурсов. Земли запада и юга бывшего Древнерусского государства находились в руках противников России. Ослабли и были разорваны традиционные торговые и культурные связи.</span>
<span>Российская держава сумела добиться политического единства, включив в свой состав различные по уровню развития княжества и земли, которые сохраняли еще в условиях господства натурального хозяйства и отсутствия интенсивных экономических связей, "живые следы прежней автономии". В стране отсутствовали сколько-нибудь реальные элементы буржуазного развития. Такой уровень экономики предопределял неизбежность внутренних конфликтов в процессе централизации страны</span>
Это папирус, из которого делали знаменитую папирусную бумагу. А изготавливали ее в Древнем Египте так: стебли папируса очищали от коры, разрезали вдоль на тонкие полоски, помещали под большой гладкий камень (чтобы полоски оставались ровными) и оставляли сушится на солнце, п<span>осле сушки лист папируса отбивали молотком и выглаживали, з<span>атем получившиеся листы папируса приклеивали один к другому.
Примечание: по-немецки бумага будет не "пайпр", а "папир" - Papier. </span></span>
Он назывался,Ганза или Ганзейский союз.
Держал в своих руках всю торговлю на Балтийском и Северном морях и располагал монопольными привилегиями в других регионах. Союз возник в результате договора Любека с Гамбургом в 1241 году.
У наслідок революції 1917 –
1920-х рр. в основній частині України встановилася принесена на багнетах із
Росії державність однопартійного, тоталітарного типу, яку, однак, можна
розглядати як компроміс між пробудженими українськими національними і
російськими окупаційними силами. Уже в 20-х роках ця чужа українському народові
влада змусила виїхати за кордон, репресувала або фізично винищила всіх
власників, підприємливих людей, усіх членів українських політичних і
громадських організацій (у тому числі й Української комуністичної партії –
“боротьбистів”), усіх чиновників Української Народної Республіки, тобто
національну, ще нечисленну, провідну верству. Але, щоб утриматися в Україні,
партія більшовиків, у якій українці становили мізерну меншість, мусила рахуватися
з потужним наростанням національних сил, тому підтримала політику коренізації,
тобто українізації. Формувалася течія націонал-комунізму (Микола Скрипник,
Микола Хвильовий, Олександр Шумський). Переконавшись, що процес стає
неконтрольованим і загрожує формуванням модерної української нації та
створенням самостійної української держави, яка, безперечно, швидко відмовилася
б від чужого їй тоталітарного режиму, а закамуфльованій під СРСР Російській
імперії – остаточним розпадом, російські окупаційні сили з 1929 року перейшли в
рішучий наступ проти українства як такого. Теза Й. Сталіна, що українська
інтеліґенція не заслуговує довір’я, означала на практиці тотальне фізичне
винищення в 30-х роках нової української еліти, що формувалася вже переважно в
лоні Комуністичної партії (більшовиків) України та Української Автокефальної
Православної Церкви. Початок винищенню було покладено “справою СВУ” – цілком
сфабрикованої Головним Політичним Управлінням “Спілки визволення України”. <span>
<span>Оскільки український етнос з його волелюбністю,
приватновласницькою психологією та глибокою релігійністю взагалі не годився для
створення “єдиного радянського народу – будівника комунізму”, то обезголовлення
нації було доповнене (під виглядом “розкуркулення”) ще й ліквідацією кращої
частини українського селянства. Масовий спротив колективізації був зламаний
штучно викликаним голодом. Унаслідок масового винищення й депортації корінного
українського населення на Схід (а під час Другої світової війни й на Захід) та
масового “доприсєлєнія” (це тодішній офіційний термін) на його місце
чужорідного населення – носія тоталітарної ідеології, генофонд українського
народу – носія демократичного, волелюбного, християнського світогляду – був
тяжко підірваний і значно змінений у гірший бік. Адже винищувався найкращий
елемент. Проте мусимо погодитися, що українці як нація, за висловом Мирослава
Мариновича, теж мають на собі “гріх комунізму” і тяжко його покутують.</span></span>
