<span>Я дуже лююлю допомагати мамі на кухні. Я почистю картоплю, а мама поріже. Моркву чистить мама, а я потру. А потім цибульку, капусточку і на обід у нас добренький борщик. Прибираємо квартиру ми теж разом. Я складаю іграшки, поливаю квіти. Якщо мама не встигає, то навіть поли шваброю мию. Мама купила дуже зручну швабру, щоб я міг сам мити поли. Мусор я завжди виношу. А потім сідаємо на диван дивитись телевізор з попкорном, в чистій квартирі. Мені приємно, що я допомагаю мамі.</span>
Нарешті настала золота осінь. Різнобарвне листя почало опадати з дерев лягаючи нам під ноги. По вулиці летять золотаві нитки-це "бабине літо" почалось. Скоро стане вже прохолодно, почнуться перші заморозки. Птахи готуються до перельоту у теплі краї. На деревах красується тільки грона червоної калини. З приходом осені все змінюється, але я дуже люблю цю пору року.
Всі діти в моєму віці мріють в майдутьому бути:балеринами, художниками,футболістами,чи артистами, а я хочу бути лікарем. Лікар це професія благородна, адже ти допомагаєш людям. Завдяки тобі люди неболіють, а якщо навіть боліють то ти маєш можливість їх вилікувати. На мою думку найкраще бути лікарем-хірургом, або стоматологом. Хірурги рятують людей в яких здавалось вже немає шансу на життя, але після операцій пацієнти виліковуються і живуть ніби нічого і неболіло. А стоматологи лікують зуби і дарують людям прекрасні посмішки, адже приємно коли ти йдеш а тобі увідповідь всі усміхаються.
Перед тим, як замішувати тісто, мати неодмінно чепурили світлицю: підмітали долівку й черінь, підмазували піч.Впоравшись, мати витягували з печі макітру з теплою водою, ретельно вимивали руки і, висушивши свіжим рушником, казали приповідку: «Бог на поміч». Брали борошно, внесене із комори, і починали пересівати.<span>У неньчиних руках сито ходором ходить, поплескуючись у долонях, і біла пороша настелює пухку ковдру. Зістукавши ночви, висипають борошно в пічну діжу, затим додають кислого молока і дерев’яною лопаткою розмішують його.
</span><span>Розмісивши борошно з молоком, мати розмочують у теплій воді кавалочок тіста, що лишився од минулої випічки, бо без нього замішок не вчиниться, не зійде він пухким тілом. Коли ж кваснець заправлено, висаджуємо діжу на окраїну печі, укутуємо куфайкою і покриваємо зверху чистим рябчунцем, щоб «хліб не захолов і вчасно зійшов».Ледь-ледь збиралося на досвіт, і мати, вмившись, зодягали чисту сорочку, підв’язувалися вишитим фартухом.Доки варилося снідання, мати місили тісто. Коли ж, нарешті, воно ставало в’язким, як ґума, мати призупиняли роботу, а потім починали викачувати хліб.Легкими помахами рук відривали опецьок тіста, вмокали у воду руки, щоб воно не прилипало, й, перекидаючи з однієї долоні в другу, формували круглу, наче сонце, хлібину. Злегка поплескавши верхівку, ненька клали паляницю на рушник.Доки мати викачували останню паляницю, я біг за лопатою і, внісши, приставляв її до припечі. Розіславши капустяний листок поверх ясенового язика лопати, вони змащували його олією або притрушували борошном й усаджували хлібину. Зробивши виделкою зверху кілька проштрикнів, мати метко шугнули лопату з хлібиною в гарячу утробу печі; потім другу, третю…</span>Згодом ненька заглядають у піч, витягують буханець, важать у руці — якщо важкуватий, значить ще не надійшла пора виймати. Лише за другим чи третім заходом, коли від легкого постуку низ паляниці одгукнеться подзвоном, почнуть виймати зарум’янілі хлібини й розсаджувати їх вервечкою на розісланий рушник. Кожен буханець неодмінно видмухають, ошкребуть нижню скоринку від залишків капустяного листя, і вони стають чистенькі, зарум’янілі, а зі споду наче людська п’ятірня відбилася…І як тільки хліб трохи остигне, мати змащують його здором. Верх хлібини робиться блискучим, запашнішим. Затим прикривають святковим рушником, «щоб достигали».<span>Хліб на столі — то найбільше багатство, і до нього треба зі святістю ставитися.</span>