Главным героем в этом произведении является Лена Бессольцева, перед которой встает проблема изгнания из общества.
Лена была довольно милой девочкой, довольно доброй и не очень красивой, но дело в том, что она была не такой, как все, и таким людям не очень легко жить в обществе. И из-за того, что она приняла вину любимого ею человека на себя, класс во главе с Железной Кнопкой прибег к травле, и двенадцатилетняя девочка стала изгоем.
Вообще дети очень жестоки и неправильно относятся к людям, не таким, как они. Дети не понимают, какую боль они причиняют таким людям. Так же и этот класс посчитал Лену предателем и объявил ей бойкот, но помимо бойкота ее травили. Когда ее гоняли по городу, она испытывала такое жуткое ощущение, как будто она лиса, а за ней гонятся злые собаки. У Лены был один – единственный друг, из-за любви к которому она и приняла его вину на себя. Лена считала его очень храбрым и сильным человеком, и он обещал ей во всем признаться классу, но ее продолжали травить. Было очень много ситуаций травли, и Сомов ни в чем ни признавался.
Я считаю, что Сомов был человеком жалким и мелким и что ради положения в обществе он предал близкого человека. Он испортил жизнь Лене ради того, чтобы занимать лидирующее место в классе. Он был мерзким трусом.
После разочарования в Диме, Лена начала проявлять волю. Лену достало это все, и она приняла решение уехать из города. Лену компания Мироновой обзывала чучелом, и она, чтобы утвердить это звание, предприняла отважный поступок: постриглась налысо, но помимо детей, Лену не любили и некоторые взрослые. Например, тетя Клава, которая считала, что из-за Лены ее сын не поехал в Москву к отцу. Но после рассказа Лены парикмахерша поняла свою ошибку и согласилась подстричь ее.
<span>Дети из класса думали, что Лена уезжает из-за страха, но это было не так. И все ребята поняли, что Лена победила. И когда она отказалась объявлять бойкот Сомову, стало ясно, что она выше их. И несмотря на жуткое отношение Сомова и его предательство, она не объявила ему бойкот. Другой бы человек на ее месте загнал бы Диму в угол и как следует врезал. Да, Лена победила! Ребятам стало стыдно, и их учительнице тоже, но у каждого поступка есть своя цена, и тут цена довольно большая: Лена навсегда покинула город, дедушка оставил свое любимое дело, и самое главное, пострадала психика Лены. И к тому же Лена слишком рано познала, что такое быть изгоем, а это не каждый познает. И кто знает, что с ней будет в будущем. Я считаю, что Лена еще слабо отреагировала на унижение класса, но, самое главное, она не потеряла самообладание и стала не по годам старше.
</span>
Раннее стихотворение «Нищий» было написано М. Лермонтовым 17 августа 1830 года. Оно относится к любовной лирике и входит в так называемый «сушковский» цикл. 16-летний поэт написал его под влиянием сильного чувства к 18-летней красавице Екатерине Сушковой. Первая любовь оказалась неразделенной, принеся юноше вместо радости боль и страдания. Именно поэтому стихотворение проникнуто пронзительным чувством одиночества и неверием во взаимопонимание между людьми.
Композиция стихотворения, включающего три строфы-четверостишия, состоит из двух неравных частей. Первая часть (два первых четверостишия) имеет сюжетную линию, посвященную описанию случая с нищим. Поэт создает яркий центральный образ нищего с помощью эпитетов: просящий, иссохшийся, едва живой от голода и муки. Лермонтов включает в повествование евангельский мотив (часть Нагорной проповеди Иисуса Христа, в которой он приводит пример о сыне, просящем хлеба) и помещает действие к воротам «обители святой». Просящая рука ассоциируется со светлым простодушием, а камень символизирует обман.
Вторую часть стихотворения составляет заключительное четверостишие. Эпилог выражен образной развернутой метафорой. Душа лирического героя сравнивается с просящей рукой. Молящий о взаимности лирический герой сравнивается с нищим: ему так же жизненно необходима любовь, как просящему человеку – кусок хлеба. В ответ герой получает лишь насмешку, и он, как и нищий, которому сунули в руку камень, полон горечи и разочарования. Повтор частицы «так» и восклицательная интонация усиливают обличительный пафос второй части стихотворения: «Так чувства лучшие мои// Обмануты навек тобою!»
Стихотворение написано четырехстопным ямбом, неторопливым размером, придающим особую мелодичность произведению и раскрывающим всю глубину чувств героя. Лермонтов использовал для написания перекрестную рифмовку и «высокую» лексику (врат, взор, глада).
Полные боли строки стихотворения не только отражают разочарование и тоску героя, но и раскрывают ценность настоящего, искреннего чувства.
Кирибеевич приставал к Алёне Дмитриевне, в то время это считала ужасным позором. Она была буквально опозорена и унижена Кирибеевичем, и считала его поведение нахальным. Ну а про Калашникова и говорить нечего, он же был её мужем. Думаю она была хорошей женой и по этому (для того времени это нормально) полагалась на мужа.
Найпрекрасніша пора року - Весна
<span>Пташко! Будь рада теплу і весні. </span>
<span>Олександр Олесь </span>
<span>Тануть сніги, біжать струмочки, починає пробиватися перша травичка, розпукуються бруньки, з'являються тендітні квіти, чути спів пташок... Це настала Весна — найпрекрасніша пора року, оспівана поетами за свою первозданну красу. </span>
<span>Весна приносить із собою не тільки довгоочікуване тепло, вона приносить радість і надію, надію на краще. Після невблаганних морозів та лютих завірюх, після снігів, які вкривають землю пуховою ковдрою, після зимової сплячки, у яку, здається, впадають не лише деякі види звірів, а вся природа, нарешті настає Весна — прекрасна царівна у зеленому вбранні та віночку ніжних квітів. </span>
<span>А Весна іде, як фея, </span>
<span>В чарах шуму і пісень, </span>
<span>Біла, біла, як лілея, </span>
<span>В квітах яблунь і вишень. </span>
<span>(Олександр Олесь) </span>
<span>Мабуть, немає нікого мудрішого за матінку-природу, бо інакше як пояснити, що щороку одна пора змінюється іншою та незмінно настає найочікуваніша з них — Весна. Вона пробуджує у душах людей щирі та ніжні почуття, бо Весна настає не тільки в природі, а й у серцях тих, хто здатен відчувати красу та спроможний милуватися навколишньою красою, яка, і справді, може залишити байдужими тільки кам'яні серця. </span>
<span>Стояла я і слухала весну, </span>
<span>Весна мені багато говорила, </span>
<span>Співала пісню дзвінку, голосну, </span>
<span>То знов таємно-тихо шепотіла. </span>
<span>(Леся Українка) </span>
<span>Разом із потеплінням повітря відбувається потепління у душі, і так само, як ламається крига на річці, ламається крига, яка сковує людські серця. Весна обіцяє змінити все на краще, вона пророкує настання нових — кращих часів, і навіть найзапекліші скептики та песимісти починають вірити у те, що негаразди та неприємності залишаться десь у минулому, що їх забере із собою Зима, яка вже минулася, а весна разом із пахощами квітів принесе пахощі надій. </span>
<span>Вона мені співала про любов, </span>
<span>Про молодощі, радощі, надії, </span>
<span>Вона мені переспівала знов </span>
<span>Те, що мені давно співали мрії. </span>
<span>(Леся Українка) </span>
<span>Весною всі намагаються вибратися «на природу» — в ліс або поближче до річки. Щоправда, більшість «веселих компаній» не дуже роззирається навкруги, а захоплюється, здебільшого, «напитками та наїдками», залишаючи після себе бруд і спотворюючи галявину, на якій вони збиралися. Люди, які не вміють та не хочуть бачити красу навколишнього світу, втрачають багато (вони й самі не розуміють, наскільки багато), бо яке ж це щастя — вдихнути у лісі свіже, прозоре повітря, дослухатися до співу безлічі пташок, які ховаються у гіллі, дивитися на тендітні квіточки, які щільно вкривають прекрасною та різнобарвною ковдрою теплу землю. Хотілося б, щоб усі бачили та відчували красу природи та на питання Павла Тичини: </span>
<span>«Ви чули ж бо: так липа шелестить, </span>
<span>Ви знаєте, як сплять гаї?» </span>
<span>кожній людині можна було б сказати: </span>
<span>«Та ви вже знаєте, як сплять гаї»... </span>
<span>Джерело: http://www.ukrlib.com.ua/sochm/printout.php?id=117 </span>
<span>*** </span>
Твор про весну українською мовою
<span>Настала весна. Крізь низько навислі хмари стало недоглядати блакитне чисте небо. Таким прозоро-синім воно може бути тільки навесні. По землі побігли дзвінкі струмочки. Спочатку їх було мало, але з кожним днем вони все частіше і частіше прорізали лід своїми цівками. Спів ранніх пташок і дзвінкий капіж з дахів заповнюють світ, весняна музика приходить на зміну довгому зимовому мовчанню і завиванню вітру. Усе приходить в рух: метушаться на гілках птаха, весело крапають з карнизів перлинки. Сніг ще ховається в темних кутах, не хоче зрозуміти, що з кожною годиною замети стають менше, не сховатися їм від теплого, довгожданого сонечка. Дні стають довше і світліше. Радіють весні, що настає, і люди. </span>
<span>На лицях все частіше з'являються посмішки, тепер не страшно виходити на вулицю: не закрутить тебе завірюха, не засыпет снігом ока. Найбільше радіють весні діти. Можна зняти важкі шуби, взути гумові чоботи і весело ходити по калюжах, пускати кораблики. </span>
<span>Незабаром з-під землі виглянуть перші боязкі зелені травички, набряклі бруньки на деревах лопнуть, і з'являться дивовижні зелені листочки. На зміну білому і сірому приходить зелений і блакитний кольори. Весна прийшла! </span>
<span> </span>
Мой любимый цветок это лилия,она нежная длинная обычно эти цветы белые как снег.Когда на них смотришь в душе просыпаеться чувство прекрасного.После дождя эти цветы становяться более красивыми и прекрасными,от них нельзя оторвать глаз.На руси дарили эти цветы на свадьбу.
