Ребенок лежит ничего не делает но конечно не делает ведь он маленький мы видим этого ребенка через 10 лет нам кажется что он вчера был еще младенцем ведь мы его не видели 10 лет. Ведь мы тоже были такими маленькими но мамы этого не замечают потому что они нас видят каждые дни.Сейчас младенец родился вырос стоит на ногах вот уже в школу пошел женился или вышла замуж состарилась умирает.А казалось что он вчера родился.Вот такая вот жизнь не справедливая.
Они были очень смущены таким приемом отца и стояли неподвижно, потупив глаза в землю.
Я посмотрю, не шлепнется ли он на землю, запутавшися в полы.
Говорил Тарас Бульба, засучив рукава.
Это был один из тех характеров, которые могли возникнуть только в тяжелый ХV век на полукочующем углу Европы, когда вся южная первобытная Россия, оставленная своими князьями, была опустошена,
выжжена дотла неукротимыми набегами монгольских хищников; когда, лишившись дома и кровли, стал здесь отважен человек; когда на пожарищах, в виду грозных соседей и вечной опасности, селился он и привыкал глядеть им прямо в очи, разучившись знать, существует ли какая боязнь на свете
<span>Он любил простую жизнь козаков и перессорился с теми из своих товарищей, которые были наклонны к варшавской стороне, называя их холопьями польских панов</span>
Під впливом церкви та поезії, що фактично оспівувала лицаря як ідеал воїна, сформувався характеристика, притаманна лише справжньому лицарю:
<span>Це мужній, сильний, вправний воїн, що дотримується лицарської присяги, а саме: щодня слухати обідню, бути безстрашним, ризикувати за католицьку віру, охороняти церкви і духівництво від грабіжників, охороняти вдів і сиріт, уникати несправедливого оточення і брудного заробітку, для порятунку безневинного йти на поєдинок, відвідувати турніри тільки ради військових вправ, шанобливо служити імператорові в мирських справах, жити бездоганно перед Господом і людьми, боротись проти зла, бути щедрим, правдивим, дотримуватись слова, любити Батьківщину. </span>
<span>Для лицаря було кілька найважливіших речей – це віра, честь, дама серця. </span>
<span>Вірність Господу для такого воїна завжди на першому місці, молитви – невід’ємна частина його життя. Зважаючи на це багато разів церкві вдавалось зібрати воїнство для Хрестових походів нібито з метою визволення гробу Господнього (хоча мова йшла лише про захоплення нових земель). До того ж присяга лицаря, зважаючи на тодішні настрої церкви включала в собі ненависть до «невірних». </span>
<span>Честь полягала у дотриманні присяги і морального кодексу. Ніхто не мав права спаплюжити честь лицаря без наслідків. Воїн мав відстояти свою честь і міг визвати суперника на поєдинок. </span>
Однією із найпрекрасніших сторін брудного Середньовіччя був феномен «прекрасної дами». Це був справжній культ кохання, причому кохання в основному духовного, платонічного. Любов стала служінням "прекрасній дамі", поклонінням їй. Дама серця була для лицаря неземним створінням, втіленням божества. У кодексі рицарської любові центральне місце займали ратні подвиги на честь "прекрасної дами" і її прославляння. Лицар бився на турнірах, прикріпивши рукавички своєї пані до шолома і прибивши до щита табличку, чесноту, що звеличила її, і красу.
<span>На протязі X – XV ст. лицарі були більше ніж просто воїни, вони становили привілейовану групу вищого суспільства. </span>
<span>Поділ землі співвідносився з витратами на озброєння лицаря, а шляхетна поведінка вважалася прикладом для наслідування. </span>
<span>Лицарі несли військову службу, брали участь у хрестових походах, служили при дворах королів, заможних феодалів. З часом утворився окремий лицарський стан. </span>
<span>Лицарство являло собою військово-феодальну єдність благородних воїнів, для яких обов’язковим був вироблений комплекс моральних та етичних правил. </span>
<span>Посвячення у лицарі було важливою та урочистою подією, головним у її ритуалі була присяга дотримуватися лицарського кодексу честі. Цей кодекс вимагав бути звитяжцем, відданим своєму сеньйору, боротися з ворогами християнства, захищати ідеали честі, гуманності, бути оборонцем слабких і скривджених. </span>
<span>Формувалася своєрідна лицарська культура. Вона визначалася поняттям станової честі, лицарським побутом, бажаннями людей, що пишаються високим походженням і прагнуть здобути багатство. </span>
<span>При дворах і замках заможних феодалів, де лицарі брали участь у полюванні, турнірах, спілкувалися з вишуканим товариством, в якому помітну роль відігравала жінка, складались умови, в яких ця культура набула куртуазного забарвлення. </span>
<span>Шляхетність, увічливість, галантність, витонченість, здатність на ніжні почуття стають головними ознаками особистості лицаря. Тож серед характеристик лицаря можна виділити основні: - Мужність - Вірність - Щедрість - Розсудливість - Відчуття честі – Свобода </span>
Отличились в этот день царские повара. Никогда так не удавались им лимонные кальи, верченые почки и караси с бараниной. Особенное удивление возбуждали исполинские рыбы, пойманные в Студеном море и присланные в Слободу из Соловецкого монастыря. Их привезли живых, в огромных бочках; путешествие продолжалось несколько недель. Рыбы эти едва умещались на серебряных и золотых тазах, которые вносили в столовую несколько человек разом. Затейливое искусство поваров выказалось тут в полном блеске. Осетры и шевриги были так надрезаны, что походили на петухов с простертыми крыльями, на крылатых змиев с разверстыми пастями. Хороши и вкусны были также зайцы в лапше, и гости, как уже ни нагрузились, но не пропустили ни перепелов с чесночною подливкой, ни жаворонков с луком и шафраном. Но вот, по знаку стольников, убрали со столов соль, перец и уксус и сняли все мясные и рыбные яства. Слуги вышли по два в ряд и возвратились в новом убранстве. Они заменили парчовые доломаны летними кунтушами из белого аксамита с серебряным шитьем и собольею опушкой.
<span>
</span>
