П'єса «Пігмаліон» є зразком драми-дискусії, головний конфлікт якої полягає в і ому, чи може людина втручатися в долю іншої людини, навіть тоді, коли робить вона це з кращих міркувань. Чи має вона, ця людина, моральне право визначати для іншої норми й правила поведінки, абсолютно не дотримуючись їх сама? Чи правомірно це?
Конфлікт цей у п'єсі яскраво зображено автором в образах двох героїв — професора фонетики Хіггінса і вуличної квіткарки Елізи Дулітл. Тобто автор створює конфлікт між творцем і його творінням, між зовнішньою культурою і духовною сутністю людини.
Первый так как после запятой одна палочка, а после точки две
«Осень»
Листья в поле пожелтели,
И кружатся и летят;
Лишь в бору поникши ели
Зелень мрачную хранят.
Под нависшею скалою
Уж не любит, меж цветов,
Пахарь отдыхать порою
От полуденных трудов.
Зверь, отважный, поневоле
Скрыться где-нибудь спешит.
Ночью месяц тускл, и поле
Сквозь туман лишь серебрит.
<span>Автор: </span><em><span>М.Ю.Лермонтов</span></em>
Чует кошка чьё мясо съела.