В разных произведениях по-разному...
Конфлікт "природної людини" Гурона і французького суспільства. (Індіанець Гурон, "природна людина", опинився у Франції, де зіткнувся з цивілізованим світом. Гурон — смілива і мужня людина. Він хоробро бився з англійцями і після тривалого бою його взяли у полон, та хоробрість юнака сподобалась англійцям. Вони відпустили індіанця і навіть запропонували йому здійснити подорож до Європи. Жадібний до знань і мандрів Гурон погодився. Тут і зустрів на березі Франції своїх родичів — дядечка і тітоньку Керкабонів. Побачив також багато чого досі йому невідомого у цивілізованому світі. Не все йому подобалося, далеко не з усім він був згоден — звідси і драматичні конфлікти "природної людини" і світу цивілізації. На відміну від Ж. Ж. Руссо, який вважав "природну людину" шляхом до світлого майбутнього всього людства, Вольтер зіштовхує свого героя з цивілізованим світом, висвітлює всі недоліки як цивілізованого світу, так і "природної людини".)
<span>2. Образ мадемуазель де Сент-Ів як символ зв'язку між "природною людиною" і суспільством, зіпсованим цивілізацією. (Мадемуазель де Сент-Ів — перше і серйозне кохання Гурона. Виходець із дикого краю, він не розумів жодних законів і умовностей, які могли б завадити єднанню двох люблячих сердець. До цієї зустрічі у Гурона був невеликий досвід любовних стосунків. Як він сам розповів новим друзям, на батьківщині у нього було кохання до гуронки Абакабу. Заради неї Гурон поборов свого суперника-індіанця. І хоча батьки коханої хотіли з'їсти переможеного, юнак відпустив його. Проте щастя Гурона було коротким — його кохану з'їв ведмідь. Нове кохання до вродливої дівчини — мадемуазель де Сент-Ів спалахнуло у серці Гурона з небаченою силою. Через нестримність почуттів, через його небажання підкорятися і визнавати елементарні правила і закони цивілізованого суспільства загинула його кохана, яка всім пожертвувала заради визволення із в'язниці Гурона. Можливо, з часом, призвичаївшись до цивілізації і ставши хорошим офіцером, Гурон збагнув усю глибину трагедії, до якої призвела його дикунська поведінка. Принаймні, як стверджує Вольтер, Гурон до кінця днів беріг пам'ять про кохану.) </span>
Остап- старший сын Тараса Бульбы. Он вместе с младшим братом окончил Киевскую академию. Остапу знания давались с трудом, только под угрозой отца остался он в академии.
Вскоре Остап стал одним из лучших в академии. Всегда считался хорошим товарищем и его за это единодружно любили. С равными был прямодушен. Имел в сердце доброту и был тронут слезами бедной матери. После окончания учёбы Остап с братом приехали домой. Оба молоды и красивы, отправились с отцом в Запорожскую Сечь. Остап всё время думал о сражениях, мечтал о ратных подвигах, хотел ни в чем не уступать своему прославленному в битвах отцу.
В свои 22 года он был поразительно холоднокровен, всегда трезво мог оценить опасность. Остап ни разу не растерялся, не смутился в бою. Крепостью дышало тело молодого казака, а рыцарские качества приобрели силу льва. Казаки быстро оценили силу, смелость, ловкость, отвагу в бою. Даже Тарас Бульба поговаривал, что со временем из Остапа будет добрый полковник.
Остап остался до конца жизни, верен своей отчизне, своему дому. Даже в плену, когда его подвергали страшным мукам ,он не сказал ни слово, ни крика, ни стона не вырвалось из его истерзанной груди.
Он умер, как верный сын своей Родины.
Гагин, «владея порядочным состоянием» , уехал с сестрою за границу, чтобы серьезно заняться живописью.
В его одежде заметно стремление подражать бедным и независимым европейским художникам. Отправляясь рисовать, он «надел круглую шляпу Ван Дейк, блузу…» .
Избрав для картины «старый дуплистый дуб» , Гагин и его новый друг «довольно умно и тонко рассуждали, о том, как именно должно работать, чего следует избегать<…> и какое собственно значение художника в наш век» .