Пушкин всегда стремился выйти за пределы социальных амплуа и искал способ быть самим собой. Петербургский свет считал Пушкина человеком ветреным и легкомысленным. Сам поэт тоже не любил придворной жизни, преднамеренно не вызывал тёплых чувств у влиятельных светских людей.
У Пушкина были карточные долги, и довольно серьезные. Почти всегда он находил средства их покрыть, но когда случались задержки, он писал своим кредиторам злые эпиграммы и рисовал в тетрадях их карикатуры. Однажды подобные записи нашли и вышел большой скандал.
«Ай да Пушкин! Ай да сукин сын!» – эту фразу приписывают самому Пушкину, сказанную им про себя в одном из писем.
В 1818 году после горячки ему обрили голову, и он носил парик. Однажды в Большом театре, во время самой патетической сцены, Пушкин, жалуясь на жару, снял с себя парик и начал им обмахиваться как веером! Это сильно рассмешило сидевших в соседних ложах.
***
Дуэли
Столкновение с Дантесом было 21-м вызовом на дуэль для поэта. Он был инициатором 15 дуэлей, 4 из которых состоялись. Остальные не состоялись ввиду примирения сторон, в основном стараниями друзей поэта; в шести случаях вызов на дуэль исходил не от Пушкина, а от его оппонентов. Первая дуэль Пушкина случилась ещё в Царскосельском лицее.
О Дантесе
Вопреки предубеждениям, Дантес не был ничтожным человеком. Так говорят его современники. После дуэли изгнанный из России Дантес уехал во Францию. Русские, жившие там, не пускали убийцу Пушкина к себе на порог. Но карьеру пробивной, ловкий и беспринципный Дантес сделал. После смерти в 1843 году жены Екатерины Гончаровой Дантес занялся политической деятельностью. ***
Няня Яковлева Арина Родионовна
Пушкин звал ее мамой, и, по утверждению близкой подруги семьи Пушкина Анны Керн, «он никого истинно не любил кроме няни своей». Являясь образцом душевной красоты, мудрости, она послужила прекрасным вдохновителем и источником творческих замыслов поэта. По признанию поэта, Арина Родионовна была прототипом «няни Татьяны» из «Евгения Онегина», няни Дубровского, мамки Ксении в «Борисе Годунове», женских образов романа «Арап Петра Великого».
Арина Родионовна – «добрая подружка бедной юности моей» – скончалась 70 лет от роду, после недолгой болезни в 1828 году в Петербурге, и похоронена на Смоленском кладбище. В последний раз Пушкин видел няню в Михайловском в 1827 году, за девять месяцев до ее смерти.
***
Пушкин и его потомки
Согласно официальным данным, в России проживает более 800 человек, которые документально могут доказать свое родство с генерал-аншефом Петра I Авраамом Ганнибалом.
Вот и наступила зима,
Зимушка - зима
Білий Кінь
Починаючи з давніх часів, люди прагнули відрізнятись один від одного. Представники різних країн носили національні костюми, завдяки яким українця можна було легко відрізнити від німця, француза, грека тощо. Зараз одяг — більш стандартний, хоча є безліч способів створити собі неповторний стиль. І це особливо стосується підлітків, адже саме в цьому віці нам хочеться виразити себе, підкреслити свою унікальність.
Спостерігаючи за натовпом, можна побачити абсолютно різних людей: дівчат із рожевим волоссям у широченних штанях або фарбованих блондинок у міні й чоботях на «шпильках»; юнаків у чорному, з пірсингом на обличчі або милих «лялькових» хлопчиків із пишними кучерями в майже жіночому одязі... їх помічаєш у першу чергу, бо вони виділяються на загальному тлі. А з кого ж складається решта? З «сірої маси»? Адже є люди, які, навпаки, не хочуть, щоб їх помічали, звертали на них увагу, тому намагаються злитися з іншими, бути як усі.
Звичайно, все це стосується не тільки одягу. Головне в людині — її внутрішня сутність. Оригінальність світобачення, несхожість на інших у поведінці, способі життя, — все це є ознаками нестандартних особистостей, яких, на жаль, дуже часто не розуміють оточуючі. А те, що не розуміють, як правило, засуджують. Як наслідок — самотність, конфлікти, комплекси. Тому нерідко такі «незвичайні» люди або замикаються в собі й живуть у власному внутрішньому світі, або стають звичайними, пересічними, розуміючи, що так — легше.
Приклад особистості, яка втратила свою індивідуальність під впливом повсякденного життя, показаний на алегоричному образі білого коня Шептала в однойменному оповіданні В. Дрозда. Вирвавшись із неволі, він відчув смак свободи, радість, піднесення... Але це тривало лиш мить. Потім кінь подумав і вирішив, що таки краще залишити все як є, прикинутися сіреньким і покірненьким. Навіщо виділятися? Адже з цього ніякої користі — навпаки, самі проблеми!
Таких «шептал» зараз дуже багато в нашому суспільстві. І це породжує лицемірство, пристосуванство, байдужість до чужого горя. Як приклад: майже у кожному класі є учень, якого зневажають і дражнять «ботаніком» просто за те, що він гарно навчається, є розумнішим за інших. І більшість ніколи не заступиться за нього у випадку якогось серйозного конфлікту, тому що ніхто не хоче виділитися з натовпу і нажити собі зайвих неприємностей. На жаль, подібних прикладів можна навести багато.
Кожен із нас — по-своєму неповторний. Адже, як відомо, на світі нема абсолютно однакових людей. І, звичайно, цікавіше жити серед неординарних, яскравих особистостей, які не бояться мати власну думку, стиль, відрізнятися від інших. Тому не слід губити кращі риси свого характеру, щоб ніхто не подумав нічого зайвого. Від цього в першу чергу буде гірше нам самим!<span />
Стихотворение Пушкина «Туча» проникнуто свежестью летнего дня после грозы, пронизано солнечным светом, лишь задержавшаяся, почему-то, на небе туча «наводит унылую тень». Стихотворение «нетерпеливое»: и поэт, и природа, словно ждут, когда небо станет чистым, туча скроется за горизонтом.
Интересно построение стихотворения. В первом катрене поэт точно укоряет тучу за то, что она еще не скрылась, нагоняя тоску и воспоминания о минувшем ливне. Во втором четверостишии автор вспоминает минувшую грозу, когда земля жадно глотала живительную влагу, когда ослепительно сверкала молния, звучали раскаты грома… Когда эта туча была в расцвете своего могущества. В последних четырех строках поэт обращается к туче, говорит, что ее время прошло и призывает скорее скрыться с глаз.