В 1919 году Кустодиев решил создать образ нового героя, который привел народ к победе над угнетателями, и написал картину "Большевик" (1919–20 г., ГТГ).
В поисках средств выражения, которые помогли бы ему найти возвышенный тон для задуманного произведения, Кустодиев впервые в своем творчестве прибегнул к аллегорическому решению. Он изобразил исполинскую фигуру с красным знаменем в руках, движущуюся через улицы Москвы.
Грандиозное полотнище флага, развеваясь на ветру, подобно пламени революционного пожара, пылает над городом и теряется за линией горизонта. Внизу, под великаном, по городским улицам и переулкам движутся потоки вооруженных людей. Простое русское лицо великана исполнено несокрушимой воли, его глаза горят, его могучие руки крепко сжимают древко. Перед ним, как последняя преграда, вырастает здание церкви – символ самодержавия, верная хранительница старых порядков. Зритель чувствует, что исполин так же легко перешагнет через нее, как он до этого переступал через дома и другие сооружения.
Художник в первоначальном варианте хотел поместить на крыше церкви спрятавшихся в паническом ужасе попа и дьякона. Но в процессе работы он отказался от включения в картину этой детали, поняв, что она могла бы перевести картину в плоскость карикатуры.
О большой творческой взыскательности, проявленной художником при написании картины, говорит тот факт, что, создавая ее, как и ряд других произведений послереволюционного времени, он отказался от ранее характерной для его картин декоративной расцветки. Кустодиев перешел к живописи, возвращая фактуре плотность и осязательность, которых были лишены уже многие произведения его дореволюционного периода.
Преисполненный благодарности к партии, указавшей стране путь к новой жизни, художник создал образ, в котором воплотил непреодолимую мощь революционного движения. Однако ошибочное понимание Великой Октябрьской социалистической революции как проявления действия стихийных бунтарских сил свидетельствовало о наивно романтических революционных представлениях, свойственных Кустодиеву.
МУЗЫКА СТАЛОБЫ НЕ СКЛАДНОЙ И НЕИНТЕРЕСНОЙ КАЖЕТСЯ ТАК
Ответ:
Хіба у Всесвіті найкращий твір – не ми?
В очах у розуму зіниця й зір – не ми?
Це коло Всесвіту скидається на перстень,
А камінь, що горить ясніш од зір, – це ми
Омар Хайям
Поет – це Божий посланець, який наповнює моральним сенсом усе навкруги, освітлює своїм сяйвом серця і, “ як янгол позначає двері тих, хто буде врятований, легким дотиком торкається душі людини, допомагаючи їй усвідомити вічність ”. Пройшовши у своїй творчості шлях до прижиттєвого визнання, Вільям Шекспір здобув собі репутацію і славу найвідомішого у світі драматурга.
Уперше знаменита трагедія одного з найяскравіших представників епохи Відродження – великого гуманіста Вільяма Шекспіра – була поставлена на сцені королівського театру 1595 року. Це було 416 років тому. Навіть не віриться, що пройшли століття, а “ сумна повість ” понині змушує тріпотіти серця, продовжує хвилювати чистотою почуттів і красою душевних порухів. У чому секрет Вільяма Шекспіра? Як йому вдалося створити трагедію, над якою не власний ні час, ні людина, ні сучасний гіперактивний ритм життя – ніхто.
У чому секрет? Що знав відомий англієць епохи Відродження? Чи існує код Вільяма Шекспіра? Думаю, що секрет – у любові, вічній і непроминущій цінності людського життя. І драматург прекрасно це знав і твердо вірив у живучість своїх образів, якби цього не було, його літературні герої не мали б такого довгого життя.
А код Вільяма Шекспіра, таємний знак його безсмертних героїв – відкриття світу та людини, прагнення до пізнання всього, що пов’язане з людиною, пошуки шляхів до щастя та гармонії, віра в життя.
Перегортаю сторінки улюбленого твору Вільяма Шекспіра – трагедії великого людського почуття, що зіткнулося з нелюдським світом. На думку приходять слова нашої сучасниці, відомої української поетеси
Объяснение:
Щелкунчик, Золушка, Кармен, Князь Игорь, Жар- птица
Расскажи про жителей джунглей или пустынь там тепло. Например про льва, кенгуру, попугая или обезьяну
