<span>"Прибытие поезда на вокзал Ла-Сиоты". Фильм был снят еще в 1895 году, а впервые на экранах он появился 6 января 1896.</span>
1. В тени елового леса не могут расти березы, так как они являются светолюбивыми деревьями. Если елей много, то смешанный лес станет ельником.
2. Со временем ельник начнет отмирать, на местах с достаточной освещенностью появится новая растительность (кустарнички, кустарники, деревья).
3. Семена елей будут распространяться за счет белок и птиц, которые ими питаются. Так же переносос по воздуху (за счет крылышка на семечке).
Солнце выглянуло давно на расчищенном небе и живительным, теплотворным светом своим облило степь. Все, что смутно и сонно было на душе у казаков, вмиг слетело; сердца их встрепенулись, как птицы. Степь, чем далее, тем становилась прекраснее. Тогда весь юг, все то пространство, которое составляет нынешнюю Новороссию, до самого Черного моря, было зеленою, девственною пустынею. Никогда плуг не проходил по неизмеримым волнам диких растений; одни только кони, скрывавшиеся в них, как в лесу, вытаптывали их. Ничего в природе не могло быть лучше: вся поверхность земли представлялась зелено-золотым океаном, по которому брызнули миллионы разных цветов. Сквозь тонкие, высокие стебли травы сквозили голубые, синие и лиловые волошки; желтый дрок выскакивал вверх своею пирамидальною верхушкою; белая кашка зонтикообразными шапками пестрела на поверхности; занесенный Бог знает откуда колос пшеницы наливался в гуще. Под тонкими их корнями шныряли куропатки, вытянув свои шеи. Воздух был наполнен тысячью разных птичьих свистов. В небе неподвижно стояли ястребы, распластав свои крылья и неподвижно устремив глаза свои в траву. Крик двигавшейся в стороне тучи диких гусей отдавался Бог весть в каком дальнем озере. Из травы подымалась мерными взмахами чайка и роскошно купалась в синих волнах воздуха; вон она пропала в вышине и только мелькает одною черною точкою! вон она перевернулась крылами и блеснула перед солнцем!. . Черт вас возьми, степи, как вы хороши! Вечером вся степь совершенно переменялась: все пестрое пространство ее охватывалось последним ярким отблеском солнца и постепенно темнело, так что видно было, как тень перебегала по нем, и она становилась темно-зеленою; испарения подымались гуще; каждый цветок, каждая травка испускала амбру, и вся степь курилась благовонием. По небу, изголуба-темному, как будто исполинскою кистью наляпаны были широкие полосы из розового золота; изредка белели клоками легкие и прозрачные облака, и самый свежий, обольстительный, как морские волны, ветерок едва колыхался по верхушкам травы и чуть дотрогивался до щек. Вся музыка, звучавшая днем, утихала и сменялась другою. Пестрые суслики выпалзывали из нор своих, становились на задние лапки и оглашали степь свистом. Трещание кузнечиков становилось слышнее. Иногда слышался из какого-нибудь уединенного озера крик лебедя и, как серебро, отдавался в воздухе. Путешественники, остановившись среди полей, избирали ночлег, раскладывали огонь и ставили на него котел, в котором варили себе кулиш; пар отделялся и косвенно дымился на воздухе. Поужинав, казаки ложились спать, пустивши по траве спутанных коней своих. Они раскидывались на свитках. На них прямо глядели ночные звезды. Они слышали своим ухом весь бесчисленный мир насекомых, наполнявших траву: весь их треск, свист, стрекотанье, — все это звучно раздавалось среди ночи, очищалось в свежем воздухе и убаюкивало дремлющий слух. Если же кто-нибудь из них подымался и вставал на время, то ему представлялась степь усеянною блестящими искрами светящихся червей. Иногда ночное небо в разных местах освещалось дальним заревом от выжигаемого по лугам и рекам сухого тростника, и темная вереница лебедей, летевших на север, вдруг освещалась серебряно-розовым светом, и тогда казалось, что красные платки летели по темному небу.
<span>В останні роки серед моїх однолітків укорінився вираз «місце під сонцем». Це не нова фраза, раніше ми використовували її на уроках біології, характеризуючи представників рослинного світу. Ніколи не думав, що доведеться вживати її стосовно людей.</span>Економічна нестабільність нашого суспільства призвела до спаду виробництва. Мої батьки опинилися без роботи: мама – внаслідок скорочення, тато – внаслідок неповного робочого тижня на заводі. Власне, тато працює, але три дні на тиждень, а то і того менше, не одержуючи при цьому заробітної плати. Дехто з учителів, настроєних дуже песимістично, стверджує, що у нашого покоління немає майбутнього. Я категорично заперечую це судження. Справа в тому, що у нас є право на освіту, а це вже немало. Більше того, є закон про обов’язкову середню освіту. А форму її здобуття – обирай сам. Хочеш – денну, а не хочеш – вчись заочно або увечері. До того ж, можна скласти іспити екстерном. <span>Наше покоління має рису, відмінну від попередніх поколінь. Ми прагнемо вчитись. Це мета кожного свідомого учня. Ус і ми розуміємо, що без освіти ми нікому не потрібні. Навіть неважливо і те, який диплом ти матимеш, фахівець ти в даному профілі чи ні. Найголовніше – папірець. Прикро, що чим важче ми живемо, тим більше необхідно папірців: заяв, пояснювальних, службових. У деяких горе-керівників, виявляється, папірець став важливішим за людину. А звідси – знівечені долі. Хотілось би, щоб стало навпаки. Адже кожна людина така неповторна, у кожного з нас свої нахили, свої уподобання. Учителі говорять, що кожна дитина талановита. То чи не краще розвивати свої здібності і знайти свій шлях у житті, аніж шукати місце під сонцем?</span>Упевнений, що більшість моїх ровесників хоче жити безбідно і комфортно. Проте не думаю, що хтось обере собі принизливий спосіб досягнення цього. Мало бути багатим. Хотілось би при цьому жити з високо піднятою головою і не ховати від людей очі. Я за чесний бізнес. За те щоб досягти в житті якомога більше тільки чесними засобами. Ще не знаю, яку професію оберу, проте хочу бути фахівцем високого класу, хочу, щоб до моєї думки прислухалися, зі мною радились як із професіоналом. Навіть якщо обраний фах буде не до вподоби – я це не тільки переживу, а намагатимусь удосконалювати свої знання; думаю, що будь-яку справу завжди виконуватиму чесно. Це мій принцип.<span>А поки що моя найважливіша справа – навчання. Саме від успішності залежатиме вибір вищого навчального закладу. Сподіваюсь, що вибір буде за мною і я зроблю його правильно</span>
