1. Аўтар у вобразе бабра раскрывае не толькі жывёльныя якасці. Галоўны герой сваімі ўчынкамі нагадвае чалавека, якога лёс прымусіў пакінуць родныя мясціны і які ў роспачы ўспамінае родную зямлю. Яднае яго з чалавекам і тое, што бабёр падобны на клапатлівага бацьку, які нясе адказнасць за сваю сям'ю. Менавіта клопат пра нашчадкаў прымушае бабра адправіцца ў рызыкоўную вандроўку.
2. Узгадаем эпізод, калі бабёр доўга ішоў пехатою праз зараснікі лубіну і ламачча, стаміўся, а потым, зусім нечакана, перад ім адкрылася палоска чыстай вады.
Аўтар псіхалагічна абгрунтавана перадае душэўны стан бабра, які "подбегам кінуўся да вады, ад радасці забыўшыся пра асцярогу, нырнуў, быццам не верыў, што скончылася яго сухая дарога". Гэты прыклад і іншыя дазваляюць сцвярджаць, што пісьменнік — выдатны псіхолаг.
3. Тое месца, дзе жыла зараз бабровая сям'я, было такім: зарослая трыснягом сажалка, побач завод, дзе рабілі газіраваную ваду. З аднаго боку стаяў "на ўзгорку бор, пад ім хат з пяць маленькае вёсачкі". Месца для жылля амаль не было. Небяспека пагражала і з боку "маленькага заводзіка". Адправіцца ў далёкую вандроўку бабра прымусіла жаданне знайсці сваё "прасторнае спрадвечнае пасяленне".
4. Бабра сагравалі ўспаміны пра тое месца, дзе ён некалі жыў. Гэта была "прасторная рака", іх "спрадвечнае месца", "дзе было так вольна і шчасліва". На тым месцы, спадзяваўся ён, у іх пачнецца новае жыццё, такое ж вольнае і шчаслівае. Там і ён будзе здаровы і "будзе жыць вечна".
5. Чалавек з'явіўся прычынай таго, што бабры былі вымушаны сысці са старога месца. Людзі " не пакінулі на рацэ ні прысадаў, ні травы, ні самое глыбокае ракі".
6. Аўтар выкарыстоўвае параўнанні (узгоркі, як горы; лубін, як дрот, дарога — прамыіна), каб апісаць поле, якое праходзіць бабёр. Дзякуючы вобразна-выяўленчым сродкам створаная ім карціна прыроды атрымалася вобразнай,выразнай, натуральнай.
<span> 7. Тэма: ахова прыроды, зберажэнне яе багаццяў (экалагічная). Галоўная думка: чалавек нясе адказнасць за жывёльны і раслінны свет.</span>
Володимир Галактіонович Короленко у своїй повісті «Сліпий музикант» намагається розкрити перед читачем горі людини, що родились сліпим. Він хоче показати нам, як важко людині, що народилася сліпим, знайти своє призначення в житті. Петро представляє увесь світ у звуках і відчуттях. Він представляє деякі зовсім незнайомі йому поняття у звуках. Але в той же час, ці ж звуки сиплються на нього з усіх боків, не даючи відпочинку
Іноді він навіть не може витримати напору емоцій. Кожний новий звук зачіпав у душі Петра як би окрему струнку. А якщо торкнутися відразу всі струнки, то механізм розбудовується. Так було, коли він уперше вийшов на весняну природу. Після цього він кілька днів був вбреду.
Сприймаючи кожний звук окремо, він міг скласти мелодію. А, почувши чудову гру конюха Иохима й своєї мами, у нього з'явився потяг до музики. Музика от спосіб виразити емоції, які захльостують його з усіх боків. Дядько Максим і його сестра, мама Петра, допомагають йому знайти себе вжизни.
И Петро не без їхньої допомоги розуміє своє призначення. Дівчинка Евеліна, майбутня дружина Петра, зрозуміла його й допомогла йому своєю любов'ю, пещенням, чуйністю й жалем. Петро «носився» зі своїм горем, не знаючи й не розуміючи свого призначення в житті, однак після зустрічі з жебраком і бурлаками він розуміє, що він живе в статку. А злиденні хоч і видючі, але вони сидять на морозі заради копійок
Це дві сюжетні лінії, без яких оповідання втратило б свій зміст. Без жалю до інших Петро не зрозумів би, що він не один нещасний у цьому світі. Просто є різні сторони нещасть. Повість закінчується концертом, що відзначає кінець юнацтва в житті сліпого музиканта
А його дядько, що виховав, Максим говорить собі: «Так він прозрів...і зуміє нагадати щасливим про нещасні.»
