<span><span>Братья Гримм написали сказку о своем народе, для немецких слушателей, а Пушкин – о русских людях.
Немецкие ученые-филологи братья Гримм записывали сказки от народных сказителей, сознательно стремясь сохранить народный дух и народный язык.
Пушкин создает свою неповторимую сказку. Она отличается от сказки братьев Гримм и сюжетом, и героями, и языком. Сказка Пушкина более поэтична, красочна.
Сравним две сказки-«Белоснежку» братьев Гримм и «Сказку о мертвой царевне и семи богатырях. В этих сказках много общего:
а. герои- мать, мачеха, жених, семь друзей.
б. есть ли похожие события- падчерица изгоняется мачехой из дома, находит приют в лесу, мачеха хочет ее убить, героиню выручают друзья, а затем оживляет принц.
Сказка братьев Гримм написана в прозе. Сказка Пушкина- в стихах, красивым литературным языком.
Пушкин не просто пересказал известный сюжет, а написал авторскую сказку, в которой многое изменил в связи с тем, что хотел выразить свои собственные идеалы, мысли, представления о жизни.
Сказка братьев Гримм рассказывается ради традиционно народной идеи: наказание, и порой очень жестокое, злых сил и вознаграждение слабых и беззащитных.
В отличие от сказки братьев Гримм, сказка Пушкина о самой главной ценности для поэта - она прославляет человеческую верность и любовь.</span></span>
Починаючи роботу над романом, Чарльз Діккенс мав намір написати щось на зразок популярних творів про «благородних розбійників», які б протиставлялись бездуховній бюрократичній машині держави. Але поступово цей задум змінився. Діккенс був добре обізнаний з життям мешканців «лондонського дна», щоб покладати надію на їхнє «благородство».У передмові до роману, написаній через три роки після виходу друком першого видання, автор стверджував, що його головне завдання - показати «сувору правду». Відмовившись від зовнішніх ефектів, він написав проблемний соціальний твір.Уже з перших його сторінок читача оточує атмосфера страждання, морального і фізичного. Зловісними і потворними постають вулиці великих і маленьких міст. Для Діккенса ніби не існує палаців, чудових парків та розкішних магазинів. Дія твору відбувається в нетрях, де мешкають бідняки.Зовсім неромантично Діккенс змальовує злочинне середовище. Шокує набір соціальних типів, зображених письменником, - виплодів лондонського дна: проститутки Ненсі, убивці Білла, ватажка групи кишенькових злодіїв Фейгіна. В них вже нічого не залишилося від того культу «благородних» злочинців, який створили письменники-романтики. Персонажі англійського письменника огидні, їхня психологія цілком сформована способом їхнього життя. Їхній побут, кімнати з павуками і мишами, хаосом і занедбаністю, найкраще характеризують примітивізм їхнього духовного світу.Діккенс не обмежується докладними реалістичними замальовками життя злочинних кіл, а й подає картину страждань усіх нижчих верств населення вікторіанської Англії: знедолені помирають від голоду, невинність потерпає від несправедливості закону, а лиходії натомість процвітають.<span>Найбільше від соціальних проблем потерпають діти. Недосвідчені й кинуті напризволяще, вони надто слабкі, аби опиратися злидням, хворобам і підступності дорослих. Символом загальнолюдського страждання є сторінки роману, які розповідають про перебування хлопців у робітничому домі. Гостро і сатирично зображає Діккенс «церемонію» обіду, за яким подавали таку мізерну порцію каші, яку хлопці зїдали зі швидкістю думки. Увесь гіркий досвід маленьких волоцюг увібрала в себе розповідь про те, як Олівер Твіст прямує до Лондона. Самотній, голодний, брудний і нещасний, зі скривавленими, побитими ногами, він пішки іде англійськими містечками, і ніхто не звертає на нього увагу, і ніхто не підтримує його.</span>Тема дитячих страждань надає діккенсівській соціальній критиці особливої гостроти і значення. У своєму романі він на практиці запроваджує новий етичний критерій оцінки цивілізації. На думку романіста, доказом моральної розвиненості певного суспільства є його ставлення до найменш захищених соціальних груп, однією з яких є діти. З цього погляду Англія 1830-1840-х років не витримує жодної критики. Бо не можна визнати ані моральним, ані справедливим такий стан речей, коли основою соціальної поведінки його членів є егоїзм і суто матеріальні інтереси, першими жертвами є невинні діти. Усім змістом роману Діккенс закликає реформувати суспільний лад, знайти якусь систему, яка б могла полегшити стан бідних, зменшила б кількість страждання у всесвіті.Роман Чарльза Діккенса можна прочитати і під іншим кутом зору: не тільки як гостру соціальну критику, а й як твір з глибинним філософським змістом, як притчу про добро і зло. «Пригоди Олівера Твіста» є «романом виховання», який на прикладі долі головного героя розповідає про те, як людина, завдяки випробовуванням долі, виховує в собі найкращі людські якості: моральну стійкість, вміння любити тих, хто страждає, щирість, жертовність.<span>Таким чином, тема дитинства розкривається Чарльзом Діккенсом глибоко і всебічно: образи дітей, в яких втілені найкращі людські риси, стають символами беззахисності людини в суспільстві. Відповідно своїй естетичній програмі письменник намагається знайти вирішення цих проблем за допомогою добра і справедливості.</span>
11111111111111111111111111111111111111111111111111111111111111111111111111111111111111111111111111111111111111111111111
Мы стали на год взрослей. Теперь мы намного умнее чем были. Мы все изменились - мы выросли. Мы перешли в другой класс. А некоторые перейдет из начальной школы в среднюю , а другие из средней перейдут в старшую школу. Наступают каникулы все друзья разбегаются по своим делам на каникулах. Прежде чем им убежать мы все прощаемся на 3 месяца на выпускном. Скоро и я буду такой/таким же. Я ВЫРАСТУ.
Печорин-аристократ, получил светское воспитание. Хорошо разбирается в людях, умеет нравится дамам. Умный, сильный. Не ценит любовь и дружбу.
Грушницкий-юнкер, мечтающий о любви и "звездочках на погонах". Любит производить эффект. Грушницкий-пародия на Печорина.
Мери-московская княжна, в силу своего возраста романтична. Мери имеет много хороших качеств; она,к примеру, искренне жалеет Печорина, после его исповеди.
Бэла-вообще автор почти не рассказывает о характере Бэлы. Молодая черкешенка, княжеская дочь. Как и все жители гор ценит свободу.