На мій погляд, умови сучасного життя не дозволяють людині повною мірою висловити свою сутність, своє єство, жити згідно душевної волі. Переслідуючи певні життєві цілі (заміжжя, престижна робота тощо), людина пристосовується до цих умов, зливається з натовпом, намагається бути схожим у своїх діях на більшість, втрачаючи тим самим свою індивідуальність. Яскравим прикладом може служити таке явище, як мода, правилам якій підпорядковуються всі без винятку. Однак «загальним» може бути не тільки одяг, тобто якесь зовнішній прояв сутності, а й мислення, і не кожна людина в тій чи іншій ситуації надійде у відповідності зі своїми почуттями і бажаннями. Можливо, це доля слабких, невпевнених у собі, нетворчих людей, що бояться жити за власними правилами. Дуже часто для нас, особливо дівчат, складно і страшно бути в меншості, однією захищати і відстоювати свою думку перед іншими людьми. Але такі вчинки, як правило не проходять безслідно. Історія знає безліч сильних, талановитих жінок, які були лідерами, вміли повісті інших за собою, надихнути і вселити надію. Але вони всіма правдами і неправдами боролися з «більшістю», приносячи в життя щось нове і тому незрозуміле оточуючим. Жанна Д’арк, Олександра Коллонтай, Маргарет Тетчер, Ірина Хакамада — вони відомі всьому світу не через те, що погоджуються або пристосовуються, а через свою вірність принципам і сміливості ці принципи виражати і захищати.
Извиняться — закладывать фундамент для будущего проступка
Сошлись однажды Гордость и Гордыня…
Гордыня, осмотревшись, свысока
Сказала жестко: «Гордость! Я отныне
Хозяйка на Земле. А ты пока
Уйди с дороги. Не мешай мне лихо
Всем управлять… Я справлюсь. Будь же тихой.
Гордыня развернулась не на шутку:
Смотрела на людей поверх голов,
Не задержавшись рядом на минутку,
Не тратила на разговоры слов.
Не снизойдя до «низшего» сословья
Гордыня видела одну себя,
И, оставляя за собой злословье,
Растила свое собственное «я» .
И ничего вокруг не замечала.
Куда уж ей, «великой» , до забот?
Мольбы и просьбы ловко отклоняла:
Мол, и своих проблем невпроворот.
А где же Гордость? Что же с нею стало?
Куда девалась скромница сия?
Посмотрим, что к ее рукам пристало,
Иль жизнь свою она сжигает зря?
С гордынею расставшись, незаметно
Пошла туда, где нет высоких слов.
Жила как все и не гнушалась бедных,
Не попирала нравственных основ.
Трудилась с упоением, и молча
Хулу сносила, колкости, навет
И чистоту в душе людей упрочив,
Вновь возрождала Божеский Завет.
Она по крохам в души возвращала
Слова любви, терпение храня,
В себе и гнев, и ревность побеждала,
И укрощала собственное «я» .
Не плакала и милость не просила,
С достоинством лишения терпя.
По совести жила и не судила,
Не вознося на пьедестал себя.
…………………………………………………
...Вот жизнь опять свела двоих на тропке…
Гордыня, подбоченясь, вновь стоит,
Но не одна – в плену мечтаний топких,
И так высокомерно говорит:
«Я вижу, Гордость, ты не преуспела!
Немного заработала ты льгот!
Вот я, ты видишь, стала, кем хотела!
Живу теперь в богатстве, без забот!
Но Гордость ей без страха отвечала:
«Да, я тружусь, и в этом мой успех.
Несу Любовь – она всему начало.
Я – честь, а ты – всего лишь смертный грех» .
Гордыня… Гордость… корень в них единый.
Оттенков в поведении – не счесть…
И, если в Гордости пороки победимы,
<span>Гордыне незнакомо слово «честь».</span>
Возвращаться<span> - кайтырга</span>