Первый затягивает развеселую песню, обильную всякими завитушками и прищелкиваниями; общий восторг служит ему наградой. Выступает на сцену второй; он начинает заунывную песню «Не одна в поле дороженька пролегала». Сначала он поет робко, но постепенно вдохновляется, овладевает собой и грустная русская песня его звучит широко, от нее «веет чем-то родным и необразимо широким, словно знакомая степь расстилается перед слушателями, уходя в бесконечную даль … »
Эта песня действует самым потрясающим образом на слушателей: одни стоят, как оцепенелые, другие рыдают; на них подействовала та задушевность, то глубокое чувство, которыми была проникнута песня талантливого Якова. В кабаке устраивается своего рода турнир между певцами. Вот рядчик запевает веселую, плясовую песню.
ка мне кажется тема:Каждый-своё!
Автор: Поль Верлен
Цикл: "Забуті арієти"
Збірка: "Романси без слів"
Літературний рід: лірика
Жанр: ліричний вірш
Стиль: імпресіонізм
Епіграф: "Тихенький дощ падає на місто..." (Артюр Рембо)
Мотив: плач дощу підсилює плач знедоленого серця ліричного героя.
Настрій вірша: сумний, меланхолійний
Художній прийом - прийом психологічного паралелізму (стан природи відповідає стану ліричного героя). Алітерація шиплячих звуків [х], [ч], [ш
], [щ], [ж] передає шум дощу, а асонанс звуків [а], [о], [у], [і] та алітерація сонорних звуків [л], [м], [н] створюють ефект витонченості письма та ліризму оповіді. Музичність у вірші досягається за допомогою повторів.