Доброта.
Однажды я решил прогуляться по деревне. Через некоторое время я недалеко отошёл, от своего дома.
Я решил пойти на речку, но одному было идти не очень интересно. Я решил позвать своих друзей.
Звали их: Данил и Сергей. Когда они вышли, они взяли бутерброды и воду. На всякий случай, говорили они.
Мы уже хотели перейти мостик который, вёл на речку. Но когда я обернулся и увидел, лежачего голубя, я сразу же бросился обходить мостик и спускаться, вниз к воде.
Голубь был неподвижен.
У голубя было повреждено, крыло, и ноги. Видно кто то его цапнул.
Голубь уже умирал. Но я попросил Сергея дать воду.
Я срочно же, не смотря на то что были чистые руки. Сразу бросился помогать голубю. Я начал поить его. Ему становилось лучше, и мы его взяли с собой, и повели к ветеренару. Через некоторое время, мы пришли к нему. И он взял его на операцию... Всё прошло удачно, а голубь полетел дальше... Доброта!
Гагин, «владея порядочным состоянием», уехал с сестрою за границу, чтобы серьезно заняться живописью. Гагин, приятный молодой человек, с красивой внешностью, по-настоящему любил Асю. Он был привязан к ней и очень много баловал её. Но, несмотря на его приятную внешность и хорошее отношение к сестре, Гагин был недалёк от своего нового знакомого. Оба они были молоды, путешествовали без цели, не оглядывались назад, процветали, одним словом. Закончили жизнь они, оставив лишь только тёмное прошлое.
В данной повести Всеволода Нестайко бурлит школьная жизнь с её радостями и горестями, веселыми и не очень хорошими событиями. Писатель воплощает в жизнь своих правдоподобных героев, наделяет их высокими человеческими качествами, а помимо этого, он ещё и с настоящей любовью к ним относится! Его героям присущи таких необыкновенные, но редкие в наше время качества: искренность и преданность, способность к состраданию и самопожертвованию, готовность всегда прийти на помощь и умение дружить. Это замечательное произведение, которое стоит прочитать всем! Это очень поучительный рассказ!
А дплеком царстве в 3-9 государстве в сине-черном глубокое море жила рыба-кит. и по легендам эта рыба размером с кита и внешномтью как обычный карась топила морские судна. Все боялись в море плытт ,смерти боялись , а на самом то деле рыбка была не очень та уж и болтшая , жоо был обычный карасик а Люда просто выдумали легенду про кита- рыбу...
Людина та її світ у давніх літературах. Античність
Роль культури
античності у нашому житті переоцінити майже неможливо, неможливо так
само, як і перелічити все те, чим ми їй зобов'язані: філософія, лірика,
театри, міфи, архітектура, епос, початки всіх наук, ідеали, право,
бібліотеки, олімпійські ігри.. . Що не слово — то кожне грецького чи
латинського походження, що не явище — то все родом з Еллади чи Риму.
Майже
все, що оточує нас і насичує наші дні, так чи інакше, безпосередньо чи
видозмінено, мало місце в добу античності, і це недивно, адже вона є
колискою Європи (чого варте лише походження назви Європа!) . Тільки-но
навчившись говорити, ми починаємо вживати вислови, які народились за
сотні років до нас і живуть досі: ахіллесова п'ята, олімпійський спокій,
ієрихонські труби, танталові муки, сізіфова праця, авгієві конюшні,
яблуко розбрату, спартанські умови, гігантські розміри, титанічна
боротьба, гомеричний сміх.. . І потім, у більш дорослому віці,
знайомлячись з давньогрецькими міфами, читаючи поеми Гомера, трагедії
Есхіла, Софокла, Еврипіда, знаходимо в них відповіді на запитання: хто ж
такий був Сізіф, що його спіткала така страшна доля; чому у царя Мідаса
вуха віслюка; скільки подвигів вчинив Геракл; чому золоте яблуко із
саду Гесперид спричинило таку страшну, кровопролитну війну; що саме
значить фраза «Бійтесь данайців, навіть тоді, коли вони підносять
подарунки! »
Зі впевненістю можна сказати, що людина, незнайома з
давньогрецькими міфами, з іменами богів давньоримського пантеону,
поемами Гомера та Вергілія, життєписами Плутарха, творчістю античних
ліриків, трагіків, комедіографів, не може претендувати
на звання
освіченої, ерудованої особистості, принаймні, на нашому просторі. Тому
що європейське мистецтво засіяне, немов нічне безхмарне небо, зорями,
прикладами й натяками, посиланнями та алюзіями на образи й сюжети
античності. Вся доба Відродження з її геніями та плодами їх творчості
пройдуть повз незрозумілими; влучні назви сузір'їв та планет залишаться
неоціненими; влучні назви явищ як-то «Едипів комплекс» , гермафродитизм
та інші будуть порожнім звуком; «Енеїда» Котляревського буде сприйнята
просто як банальний жарт, а Герміона буде асоціюватись, у кращому
випадку, лише з дівчиною-відмінницею зі школи магії та чарівництва
Хогвартс, але аж ніяк ні зі спартанською царівною.
Та все це не про
нас, адже ми віддаємо данину великій античній культурі, тій самій,
творці якої першими вклонилися досконалості та в кожній своїй справі
прагнули сягнути поставленого ідеалу; звернулись до найвищої матерії —
до душі; розібрали й вивчили явища природи; шанували жагу розвитку і
спрагу знань. Хто не чув імен Сократа, Платона, Солона, Піфагора,
Аристотеля, Геродота, Демосфена? Плеяди (між іншим, хто такі плеяди?
Правильно, сім доньок Атланта! ) геніальних філософів, політиків, митців
античності пройшли крізь віки до сьогодення, і всюди залишили
дивовижний золотий відбиток своєї епохи, роль культури якої у нашому
житті переоцінити майже неможливо, неможливо так само, як і перелічити
все те, чим ми їй зобов'язані...