Это угрюмый лесник люди прозвали бирюком. У него была широкая фигура и лицо, не выдающее никаких эмоций. Когда дождь закончился, они пошли на двор. И тут послышался звук топора, лесник сразу сообразил, откуда он доносится, и уже вскоре приволок мокрого мужика, который умолял пощадить. Охотник сразу сжалился над бедным крестьянином и готов был заплатить за него, однако суровый бирюк и сам его отпустил.
Завязка "Ревизора" дана уже в первой фразе: "Я пригласил вас, господа, с тем, чтобы сообщить вам пренеприятное известие: к нам едет ревизор".
<span>Комедия Н.В. Гоголя «Ревизор» построена не совсем обычно для комедии своего времени. В ней фактически нет экспозиции – предыстории событий, лежащих в основе художественного действия. Возможно, к экспозиции следует отнести «Замечания для господ актеров», но это спорно, ведь в них даны только наброски характеров героев. </span>
<span>Страх чиновников является сильнейшей движущей силой развития действия. Именно поэтому они готовы в Хлестакове увидеть ревизора: ведь он «престранно себя аттестует» –живет другую неделю, из трактира не едет и денег не платит. Под действием страха разоблачения чиновники и Городничий кидаются услужить Хлестакову, а тот так глуп, что даже не понял, откуда такое к нему усердие. </span>
<span>Кульминацией – высшей точкой развития действия – можно считать сцену вранья Хлестакова. Человек низшего чина хочет занять в обществе место выше того, что он занимает на самом деле, а особенно показать это другим. И подвыпивший Хлестаков врет, чувствуя себя в центре всеобщего внимания. Он на вершине своей славы, даже не замечая, как провирается, как не сходятся концы с концами, он торжествует оттого, как его слушают и как ему верят. </span>
<span>Развязкой комедии – исходом событий – является чтение письма Хлестакова к Тряпичкину, где открывается правда. Теперь всем ясно, что Хлестаков не ревизор, а его характеристики чиновников веселят всех, кроме того, кому они адресованы.</span>
<span>Вельмишановний великий княже Ярославе!Звертаюсь до тебе з далекого XX століття. Я живу на твоїй і моїй рідній землі, але тепер вона називається не Київська Русь, а Україна. Прочитала недавно п'єсу Івана Кочерги "Ярослав Мудрий", де розповідається про важкий період твого життя і правління. Іван Кочерга відкрив нам завісу на моральні цінності наших далеких предків, їхні ідеали. Твій образ змальовано з великою повагою, яскравістю й любов'ю так, що він не може не збентежити душу читача. Я була дуже вражена тим, що в історії бувають такі далекоглядні, вольові, розважливі і мудрі особистості.Тобі довелося покласти багато сил, щоб зберегти єдність країни, злагоду серед народу. Був ти, княже, жорстоким і добрим, мудрим і терплячим у досягненні своєї мети. Мені у серце запали такі твої слова:Да буде мир! І Богом я клянусь,Що кожного вразить моя сокира,Хто збаламутить Київ наш і Русь,Хто осквернить насильством справу миру.Зараз нам не вистачає таких державних діячів, тому в країні панує розлад, занепад економіки, науки і культури. Для тебе, великий княже, "...в житті ясніше всіх скарбів людини честь і мужа вірність сяє...". О, якби зараз у людей були такі великі і чисті серця, то, може, й життя було б більш радісним і щасливим. У важкі часи розкривається душа людини, тоді видно, які ідеали вона сповідує. За честь вважаєш ти, що в жилах твоїх тече кров рабині — то кров твого народу. Ти наш батько. Ми вчимося на прикладі твого життя бути чесними, здатними на самопожертву ради Батьківщини, як ти нам заповів: "І, поки жив, стояти я клянусь за руську правду і єдину Русь!" Ми побачили, що "береться мудрість... із шукань і помилок гірких".Навколо тебе були люди добрі і злі. Учений монах Сильвестр теж зробив велику справу для нашої держави, переклавши і переписавши багато рукописів. Молодь він виховував на ученні Христа: "Тільки Бог царів і царства судить. Лиш він один далеку бачить путь, якою йдуть царі і прості люди". Пригадуєш, як ти казав?І добрій книзі більше я радію,Ніж золоту в коморі.Мені боляче за наш народ, бо зараз мало хто шанує науку і культуру, книжки, за які ви платили золотими монетами, в які вкладали багато сил. Образ Микити підтверджує, що ви, наші предки, були людьми чесними, порядними, шляхетними, У розмові з Сильвестром Микита каже:З пергаменту недовго зчистить ваду,Лиш з совісті не зчистити її.Спочатку Микита ненавидів тебе, Ярославе, за смерть свого батька. Але коли він зрозумів твою мету створення єдиної могутньої держави, то пробачив тебе. Із ворога Микита став твоїм вірним помічником і другом.Ми, твої нащадки, дуже вдячні за мудрий життєвий досвід, який долетів до нас крізь віки. І ще не раз зустрінеться нам твій образ на сторінках історичних романів.Із великою повагою до тебе, Ярославе, учениця 11 класу Ч. Н.
</span>