Бенджамин
Умный,смелый
мечтает,добивается,путешествует
Бенджамин добивается своей цели
Человек
Вір на тему: Проблема вибору в трагедії «Гамлет»<span><span>Для мислячого людини проблема вибору, особливо якщо мова йде про вибір моральному, завжди важка й відповідальна. Безсумнівно, кінцевий підсумок визначається рядом причин і в першу чергу ціннісною системою кожної окремої особистості. Якщо у своєму житті людин керується вищими, шляхетними поривами, він, швидше за все, не зважиться на антигуманний і злочинний крок, не порушить відомі християнські заповіді: не убий, не укради, не прелюбодействуй і т.д. Однак у трагедії Шекспіра «Гамлет» ми стаємо свідками трохи іншого процесу. Головний герой у пориві мести вбиває кількох людей, його вчинки викликають неоднозначні почуття, але осуд у цьому ряді коштує на останнім місці</span><span>«Бути або не бути, от у чому питання», – сумніву терзають головного героя аж до фінальної сцени. Він вражений тими подіями, які нежданно-негаданно обрушилися на його голову. Смерть батька в результаті кровожерливого й підлого вбивства, зрадництво матері, що, здавалося, так любила батька, але менше ніж через два місяці вийшла заміж за брата покійного й розділила з ним трон. Мати Гамлета важко назвати злочинницею, але в очах сина на ній лежить тяжка моральна провина: вона порушила борг вірності, забувши покійного чоловіка</span><span>Гамлет бачить дві зради людей, зв’язаних сімейними й кревними узами: його матері й брата короля. Якщо вже найближчі люди переступають закони споріднення, то чого можна чекати від інших? Ілюзорні подання звалилися, і це змушує Гамлета по-новому глянути на навколишню дійсність. Мир навколо для нього не просто спохмурнів – він перевернувся, виявивши виворіт звичних цінностей, понять, ідеалів, які раптом придбали «подвійний зміст», багатозначність. Перед ним з’являється маса недозволених питань, і головний з них: чи треба боротися з існуючою несправедливістю або варто примиритися з тим, яка життя?</span><span><span>Можна </span>припустити, що до страшних подій, що порушили його щиросердечний спокій, Гамлет був людиною цільним, його думки й воля не розходилися зі справою. З тих пор як Примара зажадала помститися кривдникові, Гамлет постійно відчуває протиріччя: його свідомість ясно говорить, що він повинен зробити, але йому не вистачає волі, рішучості. З іншого боку, можна припустити, що аж ніяк не відсутність волі залишає Гамлета довгий час без дії. Недарма тема смерті постійно виникає в його міркуваннях: вона перебуває в прямого взаємозв’язку з усвідомленням тлінності буття</span></span>
Это молодой столичный аристократ, получивший типичное светское воспитание. Онегин родился в богатой, но разорившейся дворянской семье. Его детство прошло в отрыве от всего русского, национального. Его воспитывал француз-гувернер. Таким образом, воспитание и образование Онегина были достаточно поверхностными.
Но пушкинский герой все же получил тот минимум знаний, который считался обязательным в дворянской среде. Он “знал довольно по-латыни, чтоб эпиграфы разбирать”, помнил “дней минувших анекдоты от Ромула до наших дней”, имел представление о политэкономии Адама Смита. В глазах общества он был блестящим представителем молодежи своего времени, и все это благодаря безупречному французскому языку, изящным манерам, остроумию и искусству поддерживать разговор. Он вел типичный для молодежи того времени образ жизни: посещал балы, театры, рестораны. Богатство, роскошь, наслаждение жизнью, успех в свете и у женщин — вот что привлекало главного героя романа.
Пушкин рядом с ним поставил образ лирического повествователя, который во многом близок герою романа.
<span>Главные герои: полицейский надзиратель Очумелов, мастер
Хрюкин, городовой Елдырин, генеральский повар Прохор.<span>
Содержание:<span> Собака укусила мастера Хрюкина, и он,
возмущаясь, показывает всем укушенный палец. Подошедший полицейский надзиратель
Очумелов тоже возмущен и кричит на городового, чтобы тот немедленно
"истребил собаку", но тут кто-то говорит, что это, вроде бы,
генеральская собачка, и Очумелов меняется в лице. Он уже начинает кричать на
мужика, которого укусила собака, и обвинять его в том, что тот сам
"расковырял палец гвоздиком". Пока толпа рассуждала, чья это собака,
Очумелов менял свое мнение несколько раз, и, когда генеральский повар Прохор
сказал, что у генерала таких собак "отродясь не бывало", он снова
кричит, что собаку нужно истребить, потому что она бродячая. И вдруг Прохор
сообщает, что это собака "генералова брата", Очумелов снова
"заливается улыбкой умиления", говоря о собаке, и грозит укушенному
мужику: "Я еще доберусь до тебя!"
Мое отношение:
отрицательное ко всем героям произведения, все чего-то боятся, трясутся,
особенно Очумелов и Елдырин, мерзкие продажные душонки.</span></span></span>