сочинение
"природа не храм,а мастерская и человек в ней работник"
почему природа не храм а мастерская скажите вдруг вы??? я вам отвечу:
мы пытаемся обуздать природу ,но природа никогда неподчиниться нам .У нас на Земле скоро не останется никакого экологически чистого места потому что работник(человек) даже не задумывается об этом...Мы губим леса,убиваем животных .А это нити природы ,если мы разорвем хоть одну из них,всё распустится как свитер.Мы выкидываем мусор и на землю ну и вмусорное ведро,а никто не думает что с этим мусором происходит дальше...а происходит вот что:этот мусор увозят за город перегнивать.А что слуйчаеся с бутылками пласмассой?плассмаса гниёт только через миллион лет минимум!!!мусор складывается горами.Ну переробатывают мусор в некоторых странах,но невезде ...Нам надо задуматся потому что мы сильно запустили эту "мастерскую".......
Основная идея «Слова...» заложена в «златых словах» Святослава. Он разочарован в необдуманном и эгоистическом поступке своих братьев, которые ради собственной славы навлекли на родину беду. Святослав призывает всех русских князей к объединению в борьбе с внешним врагом.
Автор на примере этой истории показывает нам , что раздробленность государства приводит только к его падению. Он говорит о важности объединения и просит потомков не повторять ошибок Игоря.
Поль-Марі Верлен (Paul Marie Verlaine) народився 30 березня 1844 в місті Мец, в сім’ї військового інженера. Після відставки батька сім’я переїхала до Парижа, де і пройшли шкільні роки поета. У 1858 Верлен починає писати вірші, посилає Віктору Гюго вірш «Смерть» У 1862 році він закінчив ліцей і вступив на юридичний факультет університету. Але через матеріальні проблеми сім’ї в 1864 році почав працювати дрібним службовцем в страховій компаній, після в мерії одного з паризьких районів, а незабаром і в сільській ратуші. У 1863 р його вперше надрукували, це був сонет «Пан Прюдом», який свідчив про захоплення групою «Парнас». У другій половині 60-х років приєднався до цієї групи. У цей період поет цікавився риторикою, іноземними мовами, багато читав Ш.-О. Сент-Бева, Ш. Бодлера, Т. Банвіля, відвідував літературні салони. Велике враження на нього справив Л. де Ліль, навколо якого гуртувалися молоді письменники, які видавали збірку «Сучасний Парнас», де друкувався і Верлен. Але письменник шукав власний шлях, відмінний від об’єктивістської «однобокої» поезії парнасців. Книга Ш. Бодлера «Квіти зла» дала імпульс розвитку імпресіоністичних вражень, символістичного образу. У 60-х роках виходять збірки «Сатурнічні поезії»» (1866) і «Вишукані свята» (1868). Однак широка публіка не зрозуміла віршів Верлена, тривалий час популярність обходила його. 1865 — Верлен працює експедитором в мерії Парижа. У кінці липня 1869 поет познайомився зі своєю майбутньою дружиною Матільдою Моті, а в 1870 р одружився на ній. До збірки «Добра пісня» (1870) увійшли твори, які він присвятив своїй дружині. Однак надії на щасливе сімейне життя не виправдалися Після 18 березня 1871 Верлен приєднався до Комуни. У лютому 1871 письменник отримав листа з маленького провінційного містечка Шарлевіль від тоді ще не відомого 18-річного Артюра Рембо з декількома його віршами. Вони викликали зацікавленість, і Верлен запросив юнака в Париж, вони подружилися. Верлен, незважаючи на вікову перевагу, потрапив під вплив сильної натури Рембо. У 1872 р ховаючись від переслідувань за участь у Паризькій комуні, поет покинув будинок, дружину, дитину і відправився разом з другом Рембо в подорож — до Англії, а після в Бельгію. Роз’їжджаючи по Європі Верлен і Рембо шукали — разом і окремо — своє місце в мистецтві. Під час сварки в липні 1873 М. П. Верлен поранив А. Рембо пострілом револьвера, за що був засуджений брюссельським судом до двох років в’язниці. До того ж суд дізнався про комуністичне минуле поета. У в’язниці він написав вірші, які увійшли до збірки «Романси без слів» (1874). Це вершина музичності Верлена. У в’язниці поет дізнався, що дружина подала на розлучення. Коли 16 січня 1875 він вийшов з в’язниці, ніхто не зустрічав його біля воріт, крім старенької матері. Відчуваючи самотність Верлен знову шукав підтримку з боку Рембо і зустрівся з ним в Шртутгарті. Ця їхня зустріч виявилася останньою: повертаючись додому в нетверезому стані, вони посварилися і влаштували бійку на березі Неккар. Більше вони не бачилися. Повернувшись до Парижа, а після переїхавши до Лондона, Верлен намагався налагодити своє життя: викладав мови, займався сільським господарством, але врешті-решт повністю віддався літературній праці. У 70-80-і роки поет все більше звертається до Бога. Релігійний настрій відбився в його збірці «Мудрість» (1881). У 1884 р виходить збірка «Колись і недавно» і книга літературно-критичних статей «Прокляті поети», куди увійшли нариси про шістьох поетів, у тому числі і про Артюра Рембо, Стефана Малларме і самого Поля Верлена. Естетичні принципи поета отримують досконалу форму у збірниках останнього періоду «Любов» (1888), «Щастя» і «Пісні для неї» (1891). Письменник очолював плеяду молодих поетів. Його вірші отримали шалену популярність. На традиційній церемонії обрання «короля поетів» 1891 після смерті Л. де Ліля, більшу кількість голосів було віддано за Верлена. Але визнання прийшло надто пізно: здоров’я письменника похитнулося. Талановитий поет останні роки хворів і майже постійно змушений був знаходиться в лікарнях. 8 січня 1896 поет помер від кровотечі в легенях.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/pol-verlen-korotka-biografiya/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Я думаю, здесь повествуется о свободе человека. Можно считать, что ты - личность, что ты свободен, но за повседневными делами мы не замечаем, как теряемся в них, как замыкаемся в себе. Недаром дети, еще не почувствовавшие бремени простого бытия, так веселы, сколько времени проводят они за играми. А вот чем старше человек,тем больше он погрязает в бытовых мелочах, зацикливается на карьере, доме или семье. Некоторые люди сохраняют из детства способность радоваться и не обращать внимания на какие-либо трудности, невзгоды. Кто-то назовет такое поведение легкомысленным, но на самом деле нам всем стоит поучиться у таких людей. Они очень жизнерадостны, легко относятся ко всем проблемам. Я думаю, что Достоевский хотел показать, что все мы зациклены на быту и покорно повторяем изо дня в день одно и тоже, жалуясь самим себе на плохую жизнь. А это не жизнь такая, это ваше отношение к ней. Вы живете виной, сознательно не хотите вылезать из этой клетки, в которую сами же и залезли, и ждете, чтобы вас все жалели, ведь вы такие бедные-несчастные. Вспомните ваши детские мечты: почему вы не следуйте за ними? Почему забыли их? Почему не занимаетесь тем, о чем мечтали? Вроде бы трудно ответить на этот вопрос, но на самом деле все просто: так уж устроена жизнь, на всех нас идет материальное или физическое давление, вас превращают в покорных рабов. Самые слабые сдаются, думая, что это только их решение, и послужит оно во благо им же. Люди с характером потверже пытаются противостоять этому давлению, но рано или поздно все равно покорно погрязают в бытовухе. В выйгрыше остаются лишь те, кто не обращал внимание на давление, а упорно шел к своей главной цели, цели всей жизни, не размениваясь на более мелкие и не дробясь на различные отрасли.
А Достоевский показал, что люди покорно поддаются судьбе, и лишь маленький, хрупкий, но выносливый огонек внутри нас пытается зажечь нас идеей, вашей давно забытой мечтой. Он изо всех сил вспыхивает, пытаясь вытащить вас из этой клетки, но все безуспешно, вы вновь возвращаетесь обратно, в ненужные заботы.
в общем, свое мнение я написала, а выводы делайте сами. Вспомнилась одна короткометражка, вроде "маска счастья" называется, посмотрите