Он очень долго и старательно копил деньги,потерял когда пошёл на вечеринку(день рождение)и по дороге домой его ограбили,а охраник подумал что это его друзья и не откликнулся так как Акакий даже не крикнул о помощи.
Браз Дон Кіхота став певним символом, навіть міфологемою
Головний герой вигадує собі красиве ім’я. Звісно, справжньому лицареві нього недостатньо. Необхідний ще зброєносець, яким стає знайомий Дон Кіхо-ІІІ Санчо Панса. Новоспечений лицар дає гучне ім’я навіть своєму коневі. Не може лицар і без Дами серця, якою стає дівчина з сусіднього села з пишним іменем Дульцінея Тобоська (ясна річ, це ім’я також вигадав наш лицар сумного образу). Зброю Дон Кіхот лагодить собі з того, що «завалялось» у домі ще від часів його прадіда. От, здавалося б, і все! Образ славного лицаря вийшов на славу, перепрошую за каламбур. Але ж ні, ще не час зупинятися і милуватися цією картиною: жоден славний лицар не обходився без подвигів, які покриють його ім’я вічною славою. Отже, Дон Кіхот вирушає здійснювати подвиги, показувати свою лицарську мужність та звитягу…
Ми визначили, що у своєму творі Сервантес пародіює усі основні атрибути ,дії середньовічного лицаря. Але повернімось на хвилинку до наших міркувань і перевіримо їх уважніше. «…Жоден славний лицар не обходився без подвигів, які покриють його ім’я вічною славою». Безумовно, це так. Дон Кіхот робить усе; заради викорінення зла на землі, заради справедливості та щастя людей. Звісно, він мріє про славу та визнання, але стимулом до його боротьби є сам факт існування несправедливості, яку він бачить (чи яка йому примарилась). Отут вперше щось не збігається…
Образ Дон Кіхота дуже глибокий, ми розуміємо це ще читаючи твір, навіть не встигнувши до ладу подумати над ним. Але, намагаючись стати «копією» і мужнього середньовічного лицаря, Дон Кіхот перевершує свій ідеал: вроджене прагнення справедливості набуває дещо химерних форм і не завжди дає бажані результати саме через втрату відчуття реальності, але ж прагнення Дон Кіхота до загальної справедливості дуже відрізняється від прагнення здобути собі славу,багатство та прихильність Дами серця. Герой, який воює зі злом, не може не викликати повагу та захоплення, але ж викривлене сприйняття Дон Кіхота примушує його бачити зло там, де його нема або ж не прогнозувати ситуацію й можливі наслідки власних дій.
Тепер ми співчуваємо Дон Кіхоту, його таке щире; і таке палке прагнення добра та істини, навіть попри його невдачі, не дає нам змоги поставитися до цього образу цинічно, промовивши щось на зразок «ну, хотів як краще, а вийшло краще не згадувати…» Можливо, читаючи твір, ми думаємо собі: «От дивак!», але частіше, зізнаємось ми в цьому чи ні, ми співчуваємо Дон Кіхотові й вболіваємо за нього, хоча й здогадуємось, що його фантазії;не переможуть дійсність (вітряки не перетворяться на велетнів, яким би благородним не був Дон Кіхот…). Це робить головного героя роману по-своєму трагічним, але, безумовно, симпатичним читачеві.
Замисливши роман як пародію на лицарську літературу низької якості, Сервантес зробив набагато більше: він зобразив по-своєму трагічний образ, обраї і дуже глибокий і яскравий, життєвий настільки, що ім’я цього героя перейшло в мовленні у розряд загальних назв. Виходить, цей дивак — не просто поодинокий випадок. Створюючи свого персонажа, Сервантес витяг на поверхню цілий шмат людської свідомості, зобразивши ті проблеми, які турбують багатьох людей, знайшовши підґрунтя для опису окремого психологічного типу, окремої; філософської системи. Через це образ Дон Кіхота ми не лише спостерігаємо на папері, а й часто зустрічаємо і — головне — впізнаємо у нашому житті.
Перш ніж говорити про донкіхотів у нашому житті, треба подумати, чи виникають такі типи у сьогоденні та й чи висока ймовірність їх виникнення. Ну, що ж? Алонсо Кіхано проти Дон Кіхота. Ох, і не проста ця проблема!
З одного боку, коли б якось Алонсі закортіло перетворитися на Дон Кіхота у наше сторіччя повального індивідуалізму, коли одній людині байдуже до психологічного стану іншої, до її думок та вчинків, до її долі взагалі, якихось перепон на шляху такої магічної метаморфози не виникло б… Але ж є й інший бік: тепер людина, як мені здається, більше обмежена обставинами: робота, родина, та й взагалі, більш дрібне, тобто купа так званих «соціальних прив’язок» не може сучасна людина уявити себе кимось і помандрувати собі боротися з ним. Ми більш закорінені у навколишній світ: у «територію», у соціум тощо. Виходить, тут не вгадаєш: є чинники, які свідчать за появу нових донкіхотів, є хто проти… Але ми не врахували ще одного. Розглядаючи ситуацію, коли комусь закортіло уявити себе іншою людиною, ми не враховували, високу імовірність того, що таке бажання виникне.
Аж тут і криється пояснення чому у нашому сучасному житті так мало донкіхотів. Мені здається, надто щасливим та приземленим став наш світ останнім часом, безкорисне служіння добру, ідеали, подвиги, — все це побачиш хіба що в книжках та історичних поемах. Крім того, нема де й вчитися цього: дитину від раннього віку привчають до прагматичності, практичності, сили, а слово «фантазер» надто часто вживається в негативному значенні.
“Мазепа” Байрон аналіз 20 невеликих розділів Історичні події, що зображені у творі. Розгром шведів російськими військами Петра I під Полтавою 1709 року та втеча Мазепи з Карлом XII до Туреччини Жанрові особливості. Поема Дж. Байрона — це ліро-епічна поема, монолог-сповідь Мазепи. Автора цікавить плин почуттів, рух думок героя, політ його уяви. Образ Мазепи у поемі Байрона Гетьман зображений на початку й наприкінці твору людиною похилого віку, йому 70 років. Сильний, сміливий, здатний зберегти самовладання у найскладнішій ситуації. Він не може змінити хід історії, але завжди береже свою честь і гідність, залишається людяним. Образ Мазепи досить багатогранний. У поемі він змінюється зовнішньо під вагою прожитих років, але зберігає головне: мужність, силу, тверезість розуму, шляхетність. Риси романтичного героя в образі Мазепи. Він похмурий, самотній, вірний високим ідеалам (кохання, дружби, свободи, вірності вітчизні), волелюбний, внутрішньо незалежний. – Риси «байронічного героя» у характері Мазепи. «Шляхетний злочинець», самотній, нескорений, волелюбний, бунтар зі страдницькою душею, в якій відбиваються настрої «світової скорботи»; смілива вдача, могутня воля, титанічна постать Символічні образи “Мазепа” Байрон «Дика країна», у якій «дикі степи», «дикий праліс», «дика площина» символічні образи, що створюють емоційний, романтичний образ України, що є вільною, але ще неосвоєнною землею. Образ долі, яка переслідує усіх героїв. Доля відвернулася від шведів під Полтавою, від короля Карла XII, прирікши його на втечу, доля звела Мазепу з Терезою, подарувавши йому таке сильне кохання, але й розлучила їх (адже Мазепа нічого не знає про подальшу долю своєї коханої), доля врятувала його, принісши в Україну, й зробила Мазепу гетьманом. Образ коня. У романтичній літературі кінь є символом вдачі, людської долі. Тому стає зрозумілим, чому Карл XII втрачає своїх коней (доля відвернулася від нього), а Мазепа зберіг свого коня (доля до нього прихильна). Образ «дикого коня», що ніс Мазепу через ліси й степи з Польщі в Україну – символ нестримної пристрасті майбутнього гетьмана, і фатальної долі, і втілення смерті, що очікувала Мазепу, і кари небесної за його вчинок (порушення подружньої вірності), і символ несхитної волі, що є у Мазепи і яка й приводить його до гетьманства. Із цим образом нерозривно пов’язаний і образ України, яка постає вільною країною, що повинна рухатися у майбутнє. Бурхливі потоки, потужні хвилі, сильні вітри уособлюють пристрасті, що охопили героя. Вороння символізує смерть. Степ — вільнолюбивий дух Мазепи. Буйний чагарник, ліс — перепони, які траплялися на його життєвому шляху. Вечірній холод, туман, морок, тьма, ридання вітру, похмуре небо підсилюють страждання Мазепи. Ранок, біла мла, схід сонця є символом надії. Образ вершника Мазепи символ – неспокійної душі; – нескореної сили; постійної небезпеки; уособлення вільної людини; символ свободи, нації. Поема «Мазепа» – романтична поема 1. „ Мазепа”- це ліро- епічна поема . Поява так званих мішаних жанрів була характерна для романтизму. 2. Зацікавила поета сама легенда, що була таємничою, ефектною, небуденною. 3. Романтиків завжди цікавили неординарні особистості, масштабні постаті. Мазепа – саме такий. 4. Експресивні вираження переживань, чіткі логічні позиції, антитеза-(насильство- беззахисність, тиран-жертва, завойовник-завойований)- все це вказує на приналежність до романтизму. Сюжет “Мазепа” Поема побудована у формі розповіді-сповіді головного героя твору — старого гетьмана Мазепи про любовну пригоду, яка колись трапилася з ним. Поема складається з 20-ти невеличких розділів; час дії — важкі для Карла XII і Мазепи дні після поразки під Полтавою. Історія написання поеми «Мазепа» Поему «Мазепа» Байрон написав під час перебування в Італії (у Венеції та Равенні) в 1818 або 1819 році. На розповіді Мазепи про його закоханість у молоді роки в юну красуню Терезу, дружину старого багатого графа-воєводи, позначилися взаємовідносини самого Байрона з юною дружиною графа Гвічіоллі, яку також звали Терезою. На початку своєї поеми Байрон подав довідку, що в її основу був покладений один із епізодів з «Історії Карла XII» французького письменника Вольтера про те, як «шляхтич» Мазепа в юності за зв’язки з жінкою польського вельможі був покараний — прив’язаний до дикого коня, якого відпустили в степ. Тоді «Мазепа від страждань і з голоду трохи не вмер». Ця подія й становить основний зміст поеми. Про неї розповідає Мазепа шведському королеві Карлу XII, коли після розгрому Петром І під Полтавою 1709 року вони втікали до Туреччини.
<span>В стихотворении «Вечер» А. А. Фет описывает один промежуток времени – между днем и ночью. Картина природы в этом периоде суток создана полностью, все гармонично и едино слито умелой рукой мастера.
Очень ярко поэт описывает образ солнца:
Погорев золотыми каймами,
Разлетелись, как дым, облака.
В одном предложении сразу два сравнения: «как дым, облака» , а образ солнца метафоричен, солнце прячется за горизонтом, оставляя свой след на «небесной перине» .
Стихотворение «живое» , оно наполнено звуками природы, солнца:
Прозвучало над ясной рекою,
Прозвенело в померкшем лугу,
Прокатилось над рощей немою,
Засветилось на том берегу.
Будто природа говорит: «Посмотрите, какая я красивая! Я внушаю людям только добро и радость! Я не могу причинить никому зла, потому что я – это истинное счастье»
У Фета река – это «живое существо» , она «луками убегает на запад» , любое препятствие ее не помеха, потому что все в природе гармонично, и вот этот лучезарный поток направляется вперед.
Вечер – переходное состояние между днем и ночью, союзник, который объединяет их:
Вздохи дня есть в дыханье ночном.
Здесь это время суток олицетворено Фетом, за последним вздохом дня следует вздох ночи, а их связующим является вечер.
Стихотворение «Вечер» - это описание одного мгновенья, описание определенного промежутка времени, в котором отразилась красота, видимая любому человеку. </span>