Пан Журден — головний герой комедії «Міщанин-шляхтич» — заможний торговець. У нього все є, але йому не вистачає родовитості. Журден страждає від того, що його рід — це міщани, торговці. Він бачить, що аристократія відіграє в суспільстві велику роль, і йому хочеться бути серед тих, хто, як йому здається, має вишуканий смак, гарну освіту, може вільно спілкуватися із королем. Щоб бути схожим на аристократа, пан Журден кидає всі свої справи, береться вивчати музику, філософію, вправляється у танцях і фехтуванні. Батько дорослої дочки, він, мов підліток, захоплюється обновами, вірить слову брехливого кравця, що завузькі панчохи, тісні черевики, костюм у квіточках — це саме те, що носять аристократи. Засліплений ідеєю стати шляхтичем, пан Журден знайомиться із графом-шахраєм Дорантом, пише ніжні листи, дарує коштовності маркізі-авантюристці Дорімені. Він вірить, що за допомогою цих сумнівних знайомств упритул підійде до своєї найзаповітнішої мети — стане шляхтичем. Усі, кого пан Журден наблизив до себе, з ким подружився, намагаються створити навколо нього атмосферу вишуканості, значущості його персони, всіляко підтримують його ідею. Але все це блюзнірство спрямоване на те, щоб пан Журден оплачував нікому не потрібні уроки, послуги, поради.Та попри всю дивакуватість поведінки, пан Журден показує себе зовсім не таким дурним, як декому здається. Він типовий буржуа, а тому дуже добре знає ціну грошам; природний розум підказує йому слова до маркізи; він чудово розуміє, що свого часу не здобув гарної освіти і дозволив би себе відшмагати, «аби тільки знати все те, чого вчать у школі».Пана Журдена можна назвати типовим представником буржуазії, яка тільки- но почала зароджуватися. Невдовзі вона набере сили, оголосить останній бій феодальному дворянству і переможе. Текст подходит
Это смотря в какой ситуации, где нужен точный умный прямолинейный ответ, то Чацкого , а в неприятной ситуации из которой трудно выпутаться не лукавя лучше подойдёт Молчанин
Тема - обычная жизненная ситуация и развитие конфликта в ней. Фельдшер Курятин и дьячок Восмиглазов ссорятся из-за того, что Курятин плохо удалил зуб дьяку (не до конца).
Идея - показать на обычной жизненной ситуации - двоякость людей, раскрытие их истинных характеров и поведения. Вспомним, как вначале дьяк и фельдшер любезно и мирно общаются между собой, а в ходе ссоры Курятин оскорбляет и хамит дьяку, настроен он более враждебно чем дьяк. стоит и заметить, что на самом деле Курятин человек не вопитанный и хам (изначально он создаёт собой представление человека воспитанного), да и зубы дёргать он и совсем не умеет. Чехов не зря ему выбрал такую фамилию как Курятин - куриные мозги.
З гэтых радкоў становiцца зразумелым, чаму аўтар узяў сабе такi псеўданiм — Крапiва. Так, як гэтая «марная трава» гатова апячы кожнага, хто датыкнецца да яе, так i пiсьменнiк не можа моўчкi прайсцi каля любой заганы чалавечага грамадства, абавязкова «апячэ» таго, хто з'яўляецца парушальнiкам дысцыплiны. Вялiкага майстэрства дасягнуў Кандрат Кандратавiч Крапiва ў жанры байкi.
<span> Выкрыццё нейкай заганы праз смех, на маю думку, больш дзейснае, чым проста указание на гэтую загану. На такi метад людзi звычайна рэагуюць хутчэй. Напэўна, так думаў i сам паэт, таму самых злосных парушальнiкаў дысцыплiны ён рабiў героямi сваiх баек. </span>
<span> Хто толькi не трапляўся на вострае пяро Крапiвы: гультаi, дэмагогi, кар'ерысты, тыя, хто любiў пажывiцца зачужы кошт, невукi... Вельмi часта пiсьменнiк браў нейкую прыказку i раскрываў яе сэнс у баечнай алегорыi. Гэта можна сказаць пра байку «Дзед i баба». У аснове яе прыказка «Баба з воза — каню лягчэй». У гэтай байцы Крапiва асудзiў тых людзей, якiя толькi робяць выгляд, што працуюць, а на самай справе яны толькi перашкаджаюць у рабоце. </span>
<span> У байцы «Саманадзейны конь» аўтар раскрывав сэнс прыказкi: «Вялiкаму каню — вялiкi хамут». Крапiва высмеивав тут такую рысу характару чалавека, як саманадзейнасць. Аўтар сцвярджае, што кожны чалавек, перш чым узяцца за якую-небудзь справу, павiнен добра падумаць: хопiць у яго розуму i сiлы справiцца з гэтай работай цi не. Кожны чалавек павiнен займаць месца суразмерна са сваiмi магчымасцямi. У адваротным выпадку ён будзе выглядаць так смешна, як той плюгавенькi конiк з байкi, што палез у вялiкi хамут. </span>
<span> Многiя радкi, якiмi Кандрат Крапiва заканчваў свае байкi, сталi крылатымi выразамi. Узяць хоць бы байку «Дыпламаваны баран», якая мне вельмi спадабалася. У гэтым сатырычным творы пiсьменнiк выкрыў такiя чалавечыя заганы, як тупасць, невуцтва i разам з тым iмкненне да славы, да незаслужанага гонару. Вось як гаворыць К. Крапiва пра такiх людзей: «Другi баран — нi «бэ», нi «мя», а любiць гучнае iмя». </span>
Прайшло ўжо шмат гадоў з таго часу, калi пiсалiся байкi Крапiвы, аднак актуальнасць iх не знiкла i сёння. Шкода i крыўдна, але ў нашым грамадстве зараз хапае i дыпламаваных бараноў, i махальнiкаў iвановых, i саманадзейных коней. А пакуль ёсць гэтыя заганы, то не будуць трацiць свайго значэння i байкi Крапiвы. Хай сабе яны i не выкараняюць з нашага грамадства пералiчаныя вышэй недахопы, аднак не даюць людзям забыцца на тое, што гэтыя з'явы — не нормы жыцця, з iмi трэба змагацца.