Розквіт давньогрецького мистецтва. Свого найвищого розквіту давньогрецьке мистецтво досягло в V-IV століттях до н. е. Саме в цей порівняно короткий проміжок часу були створені багато з тих найбільших творів грецького мистецтва, які і понині прикрашають багато музеїв світу. У цей період створювали свої творіння прославлені грецькі майстри: архітектори, скульптори, художники. В Афінах та інших містах Греції були зведені шедеври архітектури, які стали еталоном краси і зразком для наслідування на багато століть.
Архітектура Стародавньої Греції. Греки надавали великого значення зовнішньому вигляду своїх міст і піклувалися про їх прикрасі. Вони будували величні храми і пишні громадські будівлі, прикрашали площі біломармуровими портиками і безліччю прекрасних скульптур.
Найважливішими спорудами будь-якого давньогрецького міста були храми, особливо ті з них, що були присвячені богу – покровителю міста. У храмах елліни не тільки приносили жертви богам, а й зберігали міську скарбницю, принесені в жертву дорогі дарунки, військові трофеї. На площі перед храмами в свята проходили пишні церемонії і влаштовувалися урочисті ходи. Храми городяни намагалися робити якомога більш ошатними. Для їх спорудження залучалися кращі будівельники й архітектори, скульптори і художники, використовувався найдорожчий білосніжний мармур. Храми були найкрасивішими будівлями будь-якого грецького міста. Храм був вінцем давньогрецької архітектури. У ньому втілилися всі кращі досягнення будівельників та архітекторів Еллади. Зводився він на ступінчастому кам’яному узвишші і мав прямокутну форму. Зверху його вінчала широка двосхилий дах, підтримувана рядами високих колон. Спочатку їх робили дуже потужними і завершували зверху квадратною плитою. Такі колони називалися дорическими. Пізніше греки навчилися висікати більш тонкі і стрункі іонічні колони, що відрізняються вінчаючими їх зверху двома витонченими кам’яними завитками.
Грецький храм мав два фронтону. Зазвичай їх прикрашали статуями і рельєфами. Усередині кожного грецького храму поміщалася статуя того божества, якому він присвячувався. Найдосконалішим зразком грецького храму є Парфенон, зведений на Афінському Акрополі в V столітті до н. е. архітектором Каллікратом і знаменитим скульптором Фідієм.
Скульптура. Скульптори зображували не тільки богів і героїв, а й великих людей, знаменитих полководців, прославлених акторів, драматургів, атлетів. Статуями греки прикрашали площі та центральні вулиці міст, храми, громадські будівлі, театри. Наприклад, в Афінах за часів Перикла їх було так багато, що елліни навіть жартували: «Статуї в Афінах більше, ніж жителів». Матеріал, з якого скульптори виготовляли свої твори, був найрізноманітнішим. Їх вирізали з дерева, висікали з мармуру, відливали з міді та бронзи. Мармурові статуї зазвичай розфарбовували в тілесний колір, а дерев’яні нерідко обклеювали тонкими пластинами з слонової кістки, від чого вони теж набували відтінок людської шкіри. В очі скульптур часто вставляли блискучі дорогоцінні камені. Давньогрецькі скульптори навчилися не тільки точно передавати фігури людей, а й зображати їх у русі. На обличчях своїх персонажів вони намагалися відобразити напруга боротьби, радість перемоги, гіркота поразки. Сучасники говорили, що статуї найбільших грецьких майстрів настільки досконалі, що здається, ніби вони живі. Скульптори у своїх творах намагалися втілити образи, що викликають не тільки захоплення, але і бажання бути на них схожими. Вони прославляли красивого, здорового, гармонійно розвиненої людини, красу його тіла. Ідеалом справжнього громадянина були сильні чоловіки – борці, захисники і воїни – з могутньою рельєфною мускулатурою. Жіночі скульптури були втіленням грації та краси.
Разумеется, Олимпийские игры не всегда были таким дорогостоящим и высокотехнологичным представлением, как сегодня. Но зрелищными и увлекательными они были всегда, начиная от самого своего появления во времена Античности. С тех пор проведение Олимпийских игр несколько раз приостанавливалось, они меняли свой формат и набор соревнований, были адаптированы для спортсменов с ограниченными физическими возможностями. И вот к сегодняшнему дню установилась регулярная двухлетняя организационная система. Надолго ли? Это покажет история. Но сейчас весь мир с нетерпением ожидает каждых новых Олимпийских игр. Хотя мало кто из зрителей, следя за напряженным соперничеством своих спортивных кумиров, догадывается о том, как и почему появились Олимпийские игры.
Зарождение Олимпийских игр
Присущий древним грекам культ тела стал причиной появления первых спортивных игр на территории античных городов-государств. Но именно Олимпия дала празднику свое имя, закрепившееся в веках. Красивые и сильные тела воспевались с театральных подмостков, увековечивались в мраморе и красовались на спортивных аренах. Древнейшее предание гласит, что впервые Игры упомянул Дельфийский оракул примерно в IX в. до н. э., чем спас Элиду и Спарту от междоусобиц. А уже в 776 г. До н.э. были проведены первые общегреческие Олимпийские игры, учрежденные самим богоподобным героем Гераклом. Это было поистине масштабное мероприятие: праздник физической культуры, религиозного поклонения и просто утверждения жизни.
Даже священные для эллинов войны приостанавливались на время Олимпийских состязаний. Серьезность мероприятия обставлялась соответствующим образом: дату его проведения устанавливала специальная комиссия, которая посредством послов-спондофоров оповещала о своем решении жителей всех греческих городов-государств. После этого их лучшие спортсмены отправлялись в Олимпию, чтобы в течение месяца тренироваться и шлифовать свое мастерство под руководством опытных наставников. Затем в течение пяти дней кряду атлеты соревновались в таких видах физических упражнений:
Бег, или стадиодромос, - преодоление дистанции в 1 стадию (600 ступней Геракла ≈ 600 футов ≈ 183 метра). В 724 г. До н.э. дистанция была увеличена вдвое, а забег стал называться диаулос.
Прыжки в длину, как часть пятиборья.
Метание диска и копья – тоже входили в состав пятиборья.
Борьба с применением множества болевых приемов, но с запретом на умышленное нанесение переломов и увечий.
Кулачный бой, участники которого были экипированы бронзовыми шлемами и шипованными ремнями и нещадно били друг друга по головам, лицам и всем другим участкам тела. В результате победитель в бою почти всегда оказывался изуродованным, а побежденного выносили с арены полумертвым.
Гонки на колесницах, запряженных мулами, появились в программе Олимпиады позже других состязаний.
Этот набор можно считать первым составом олимпийских видов спорта времен Античности. Их чемпионы, победители соревнований, получали поистине божественные почести и до следующих Игр пользовались особым уважением своих соотечественников и, по слухам, самого Зевса-громовержца. На родине их встречали песнями, воспевали в гимнах и чествовали на банкетах, принося обязательные жертвы от их имени верховным богам. Их имена становились известны каждому греку. Но состязания были жесткими, конкуренция серьезной, а уровень физической подготовки конкурентов – очень высоким, поэтому мало кому удавалось удержать лавры победителя и на следующий год. Тем же уникальным героям, кто трижды оказывался лучшим из лучших, в Олимпии устанавливали памятник и приравнивали к полубогам.
Отличительной особенностью античных Олимпийских игр было участие в них не только спортсменов, но и деятелей искусства. Древние греки вообще не разделяли человеческие достижения на категории и наслаждались жизнью во всех ее проявлениях. Поэтому и Олимпийские игры сопровождались у них выступлениями поэтов, актеров и музыкантов. Причем некоторые из них не отказывались показать себя и в спорте – к примеру, Пифагор был чемпионом в кулачном бою. Художники зарисовывали ключевые события и образы атлетов, зрители любовались сочетанием физической и духовной красоты, наслаждались изобилием вкусной еды и напитков. Похоже на современные тренировки, не так ли? Но до современного уровня организации первоначальным Олимпийским играм было еще далеко. Это подтверждается досадным прекращением их истории, хотя и временным.