<span>Вітчизна – країна, в якій ми
народилися і проживаємо, це шматочок землі з якою нас поєднує міцний емоційний
зв'язок, незважаючи на просторове віддалення. Вітчизна, вона ніби мати, яку ми
повинні пам’ятати і любити. Сини і дочки, які покинули свою матір в пошуках
кращої долі є глибоко нещасними. Можна мати матеріальні блага, але не мати
можливості дихати рідним повітрям, уклонитись рідній землі.
Історія Україна нам стверджує, що за всі віки існування української
землі, наш сильний і сміливий народ до останнього боровся за незалежність нашої Вітчизни. Пройшовши всі випробовування
український патріотизм зміцнів і загартувався.
У п’єсі Фрідріха Шиллера
«Вільгельм Телль» змальовується схожа картина історії України.
Швейцарці, як і українці, з віків у віки мужньо боролися за незалежність своєї
рідної домівки. У творі Шиллера події
відбуваються в кінці XIII століття, коли три кантони, об’єднавшись, показали
сміливий швейцарський народ, якому ніяка війна не страшна , коли мова йде про
захист Вітчизни. Любов до Батьківщини схована
в далекому заповітному куточку серця подалі від недобрих поглядів і
жорстокого світу.
<span> З <span>історії Швейцарії та
України можна сказати, що люди всіх часів любили, шанували і оберігали свою
Вітчизну, вважали її найголовнішим і наймилішим що у них є.</span></span></span>
Есть такое высказывание "Мы в ответе за тех кого приручили" из произведения "Маленький принц" Антуана де Сент-Экзюпери. Я соглашусь с этим высказыванием, потому что действительно так считаю. Вы замечали сколько бездомных животных вокруг? Их довольно много. Только из-за того, что люди боятся нести ответственность за того кого приручили. Так жалко смотреть на этих бедолаг, которых оставили на улице. Людям просто нужно понять, что когда они берут себе животное, то в их руках теперь не только их жизнь, но и жизнь этого создания. Люди не привыкли отвечать за кого то еще, кроме себя. Им просто нужно понять, что они в ответе за тех кого приручили.
Поєднання правдивого зображення минулого життя і цікавої динамічної інтриги
Для лирики, самого субъективного рода литературы, главное — состояние души человека. Это чувства, переживания, размышления, настроения, выраженные непосредственно через образ лирического героя, выступающего как бы доверенным лицом автора.
Некрасовский лирический герой, обладая многими чертами автора (гражданственность, демократизм, страстность, честность), воплощает в себе черты времени, передовые идеалы и нравственные принципы «новых людей».