Привіт.
Нещодавно на уроці української літератури я дізналась про твої неймовірні пригоди в країні Недоладії. Мене захопила твоя сміливість та вірність друзям. Напевно, багато дівчат хочуть бути твоєю подругою. Адже ти навчилась, щоб твої слова не розходились з ділом.
А звичка не доробляти справи дуже мені знайома. Я зуміла подивитися на себе зі сторони, а ти стала прикладом для мене.
Думаю, що недолядяни довго будуть згадувати твою допомогу, що зробила їх подальше життя щасливим. Усе так просто: достатньо домалювати малюнок, і не поповниться Недолядія новим мешканцем, засмученим від свого вигляду.
Чи листуєшся ти з Недоладьком та Недопелюшкою? Чи продовжує Недочеревик викрадати дітей, що не доробили соту справу?
Той рушничок, який ти дошила, напевно дуже втішив твоїх рідних. До речі, як поживає твоя бабуся?
Напиши мені. Буду чекати твого листа.
Глава I. Остап и Андрий, сыновья Тараса Бульбы, после окончания киевской бурсы вернулись домой. Их отец был «из числа коренных, старых полковников: весь был он создан для бранной тревоги и отличался грубой прямотой своего нрава» .
<span>Он заранее тешил себя мыслью, как явится со своими сыновьями на Запорожскую Сечь, представит их всем старым, закаленным в битвах товарищам, поглядит на их первые ратные подвиги. Сначала Тарас Бульба хотел отправить Остапа и Андрия на Сечь одних, но «при виде их свежести, рослости, могучей телесной красоты вспыхнул воинский дух его, и он на другой же день решился ехать с ними сам, хотя необходимостью для этого была одна упрямая воля» . Наутро, простившись со старухой — матерью, казаки отправились в путь.</span>
Про набожність Марусі:
«Ще маленьке було, а знала і отченаш, і богородицю, і святий боже, половину вірую. А тільки було зачує дзвін, то вже не заграється, ні засидиться дома і каже: «Мамо! Піду до церкви, бач, дзвонять; грішка не йти; тату шажок на свічечку, а другий старцю божому подати». І в церкві вже не запустує і ні до кого не заговорить, та все молиться, та поклони б’є».
Про Марусину вроду:
«Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці як тернові ягідки, брівоньки як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки як цвіточки розцвітають, і між ними зубоньки неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані».
Детальний опис одягу Марусі:
«Сорочка на ній біленька, тоненька, сама пряла і пишнії рукава сама вишивала червоними нитками. Плахта на ній картацька, черчата (пофарбована в червоне), ще материнська – придана, тепер вже таких не роблять. І яких-то цвітів там не було? Запаска шовкова, морева; каламайковий пояс, та як підпережеться, так так рукою і обхватиш, – ще ж то не дуже і стягнеться. Хусточка у пояса мережована і з вишитими орлами, і лямівка з-під плахти теж вимережована й з китичками; панчішки сині, суконці, і червоні черевички».
Про ввічливість Марусі:
«Іде, як павичка, не дуже по усім усюдам розгляда, а тільки дивиться під ноги. Коли з старшим себе зустрілась, зараз низенько вклонилась та й каже: «Здрастуй, дядюшка» або: «Здорові, тітусю!» І таки хоч би то мала дитина була, то вже не пройде просто, усякому поклониться і ласкаво заговорить».
Про порядність Марусі:
«А щоб який парубок та посмів би її зайняти? Ну-ну, не знаю! Вона й не лаятиметься, і ні слова й не скаже, а тільки подивиться на нього так пильно, та буцім і жалібно, і сердитенько, – хто її зна, як-то вона там загляне, – так хоч би який був, то зараз шапку з голову схопе, поклонивсь звичайненько, і ні пари з уст не мовить, і відійде дальш».
Загальна характеристика Марусі:
«О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, звичайна, та ще к тому тиха, і смирна, і усякому покірна».
Сказка - ложь, да в ней намек, добрым молодцам урок! Сказки учат нас быть сильными, храбрыми, хитрыми и не обманывать. вот возьмем сказку три богатыря. они сильные и храбрые. они сражаются за Русь и не боятся отдать свою жизнь или возьмем пинокио который когда либо врал у него постоянно рос нос. разная сказка дает свой намек, какой кому надо сам он и поймет.