Тема: роздуми ліричного героя про те, що людське життя для історії — це
тільки мить, для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й
страждання ,і про них навряд чи напишуть майбутні історики
Ідея: засудження тих істориків, які забувають уроки життя, кому на
відстані все здається простим, зрозумілим, і тому їм легко писати «рядки
холодних слів» про часи громадянської війни; возвеличення подвигу тих,
хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі за волю і
справедливість.
Основна думка: людське життя - це живий біль,
жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки
письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої»
людської душі.
Жанр: громадянська лірика
Римування: перехресне
Віршований розмір:ямб
Художні особливості твору:
метафори - росила землю кров, мовчи, душе
епітети - рядки холодних слів, золоті далекі будні, серед родючих вільних нив, душе підтята, дідок нудний
риторичні окличні речення-
Наш біль — рядки холодних слів!
О, золоті далекі будні
Серед родючих вільних нив!
Забудь про ті натхненні свята.
Що в них росила землю кров!
Мовчи, мовчи, душе підтята,
— Агов!
О, тихше!
- Біль не вщух!
Риторичні звертання
О, золоті далекі будні
Серед родючих вільних нив!
Мовчи, мовчи, душе підтята,
інверсія – душе підтята, дідок нудний, історики майбутні,
Людське
життя для історії — це тільки мить. А для людини — піт праці і кров
боротьби, це радощі й страждання. Про них навряд чи напишуть майбутні
історики. Можливо, узагальнять словами «війна», «робітничий рух». Для
ліричного ж героя поезії — це живий біль, жива рана, і не треба її
ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки письменникові під силу передати
людські почування, історію «підтятої» людської душі.
На відстані
все здається більш простим, зрозумілим. Тому легко буде майбутнім
історикам писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни. Але
для тих, хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі, —
це було життя, сповнене жаху й болю. Автор хоче, щоб нащадки, які будуть
жити «серед родючих вільних нив», не забували цього.
Марина Цветаева - поистине великая поэтесса серебряного века русской литературы. Женщина, которая познала все радости жизни, но больше горести. Потерять мужа и дочерей. Сын не понимал мать. Го именно благодаря сыну мы можем наслаждаться стихами этой замечательной поэтессы.
Мне кажется, что Мария Цветаева очень талантливый и непосредственный человек. Она отражала в своих стихотворениях самые сложные чувства, взгляды эмоции. И читая ее стихи ты понимаешь, что это было так. И да, поэтесса познала все это в своей жизни все то, что я почитала:
Как живется вам с другою,-
Проще ведь? - Удар весла!-
Линией береговою
Скоро ль память отошла
Мне близки стихотворении Цветаевой. Особенно ее оптимизм. Лично я вижу некую иронию в этом ее стихе:
Я счастлива жить образцово и просто-
Как солнце, как маятник, как календарь.
Быть светской пустынницей стройного роста,
Премудрой - как каждая божия тварь.
Есть в творчестве поэтессы грустные и печальные стихотворения, читая их я задумываюсь сколько всего она перенесла:
Воспоминанье слишком на плечи,
Я о земном заплачу и в раю,
Я старых слов при нашей новой встрече
Не утаю.
Мне очень нравиться творчество Марины Цветаевой. По-моему мнению она заслуженно считается лучшей поэтессой серебряного века литературы.
Мне понравилась эта книга,она была очень интересная был прекрасный сюжет,теперь это моя любимая книга.