Кто не любит получать подарки? Почти невозможно представить себе такого человека. Ожидаемый или неожиданный, драгоценный или просто приятная мелочь – все это неважно, если дарят от чистого сердца.
Кто-то считает, что лучший подарок – это самый дорогой подарок. Но разве радость измеряется деньгами? Драгоценность от нелюбимого или даже врага вряд ли сделает кого счастливее. Поэтому не в материальной стоимости смысл подарка, а в том, чьими руками и с какой целью он сделан.
Если подумать, то подарок – это движение людей навстречу друг к другу. Выбор подарка и приятные хлопоты, сопровождающие его, – вот одна сторона этого движения. С другой – не менее приятное ожидание или удивление презента.
Когда ты отдаешь то, чем хочешь поделиться от чистого сердца, то всегда получаешь то ценное для тебя обратно. Речь идет не о подарке на следующий День Рождения или Новый год, а о взаимной радости от процесса. Ведь всегда чувствуешь, искренне человек отдает, или по долгу или принуждения.
Лично мне нравится как дарить, так и принимать подарки. Интересно быть в роли дарителя: выбирать, представлять реакцию на выбранную или сделанную вещь, вручать ее, в конце концов. Так же приятная роль виновника этих хлопот.
Благодарность и радость от полученного – вот самая главная идея подарка, как по мне. Эта его сущность приносит радость всем. Даже тем, кто просто созерцает торжественное вручение подарка, станет теплее на душе.
Можно сравнить лепет «партнёра» с тем, что говорил даже окончательно ослабевший Л.И. Брежнев вначале 80-х в связи с событиями в Польше, когда «ранняя демократия» открыла своё свинячье рыло
Емельян Пугачев – предводитель крестьянского восстания, выступающий от имени Петра 3. Особенность поэмы состоит в том, что кроме Пугачева другие персонажи в сценах не повторяются, все время появляются новые лица. Личность героя неординарна, трагична и противоречива. С одной стороны, это уверенная, волевая, сильная натура, а с другой – слишком самоуверенный, возможно, именно поэтому он не смог предупредить и заметить заговора вокруг себя.
Герой очень любит свою родину, ее бескрайние степи. Ему важно, чтобы крестьяне могли заниматься мирным трудом, поэтому узнав, что Екатерина отдала все богатства «под надзор дворян» , его душа наполняется негодованием. Ситуация в народе такова, что нужен только тот, кто первый бросит камень. Таким человеком становится Емельян.
Устами разных персонажей поэт выражает мнения о главном герое, которые определяют черты его характера. Так, крестьяне его любят за буйство и удаль. По словам Крямина, Пугачев слепой вкрадчивый, сумасбродный и смешной. Сам же герой – твердая решительная личность, он до последнего не верит в подавление восстания, а хочет снова собрать массы для нового наступления и поддерживает боевой дух соратников.
Пугачева «раздирают» внутренние противоречия. Доверчивость сочетается с жесткостью. Исходя из его отношения к подчиненным складывается впечатление, будто они его слуги, которые должны выполнять все его команды.
<span>Отличается герой и весьма выразительной речью, насыщенной эпитетами, метафорами. У него восприятие поэта, но не политика. Эта образность речи является особенностью восприятия Есениным своего героя и событий в целом. </span>
Привет , вроде то
ліття. Поет показує пробудження громадських
інтересів у передовихлюдей свого часу, їхнє бажання до активної дії.
Особиста драма Євгенія Онєгіна відобразила духовну драму прогресивного
дворянства 20-х років XIX століття.Євгеній Онєгін різко виділяється
серед інших героїв роману. Він не «позитивний герой», але і не
«негативний герой». І це змушує нас активніше, без підказування автора,
самим розібратися в характері героя роману.Соціальне становище і
виховання визначили основні риси характеру Онєгіна. Він син багатого
пана, «спадкоємець усіх своїх рідних». Йому не потрібно було трудитися
за шматок хліба, він не вмів і не хотів трудитися. Пушкін підкреслює це,
прямо говорячи про свого героя, що «праця завзята йому була
нудна».Виховання, яке отримав Онєгін, було саме кепське. Його батько,
легковажний петербурзький пан, передоручив виховання сина убогим
гувернерам, «мадамам» і «мосьє», які нічого не навчили хлопчика, ніяк не
виховували його і тільки злегка лаяли за пустощі:Мы все учились
понемногуЧему-нибудь и как-нибудь.Не важко зрозуміти, що з Онєгіна виріс
закінчений егоїст, що піклується тільки про себе, про свої бажання і
задоволення, що не вміє звертати увагу на почуття, інтереси, страждання
інших людей, здатний із легкістю скривдити, образити, заподіяти горе
людині, навіть не помічаючи цього.Гарні задатки його душі завдяки
вихованню і життєвій обстановці залишалися під спудом, не набули
розвитку.Онєгін обертається у вищому світі. Спочатку він живе, як і всі
світські люди: їздить на бали, упадає за жінками, зустрічається з
друзями в ресторані, ходить у театри. Але це він робить без задоволення,
як щось обов'язкове, його навіть перестало цікавити, що відбувається на
сцені:Потом на сценуВ большом рассеянье взглянул,Отворотился — и
зевнул.Але за своїми поглядами і вимогами до життя Онєгін стоїть
незрівнянно вище не тільки від своїх сусідів-поміщиків у селі, але і
представників петербурзького вищого світу. Онєгіна не задовольняло
порожнє, беззмістовне життя, яке вважали за нормальне його світські
знайомі.Им овладела тоска, хандра:Он застрелиться, слава
богу,Попробовать не захотел,Но к жизни вовсе охладел.Как Child-Harold,
угрюмый, томныйВ гостиных появлялся он.Проте в Онєгіна не вистачило ні
сили, ні бажання порвати з цим життям. При цьому його егоїзм,
неуважність до почуттів інших змушують його постійно чинити зло людям,
із якими стикає його доля. Одержавши любовний лист від Тетяни, він, не
маючи наміру розділити її почуття, чесно вирішує сказати їй про це, щоб
відразу убити в ній усяку надію.Егоїзм і неуважність до людей
позначаються і в подальшій поведінці Онєгіна. Вирішивши помститися
Ленському, який умовив його приїхати на провінційний бенкет, Онєгін
починає демонстративно, на очах у всіх, залицятися до нареченої свого
друга, Ольги. Він дійсно «розлютив» і засмутив Ленського, але йому й у
голову не приходить, що цими залицяннями він у той же час заподіяв гіркі
страждання ні в чому не винній перед ним, закоханій в нього Тетяні. І
це в день її іменин!Характер Онєгіна не вигаданий Пушкіним. Він у цьому
образі узагальнив риси, типові для цілого прошарку молодих людей. Це
люди, забезпечені працею кріпаків, які одержали безладне виховання. Але,
на відміну від більшості представників пануючого класу поміщиків, які
спокійно й безтурботно ставилися до свого бездумного і спокійного життя,
ці молоді люди, більш розумні, чуйні і благородні, відчували
невдоволеність навколишнім середовищем і у той же час — невдоволення
собою. Вони замикалися в собі, почували себе розчарованими в житті,
озлобленими на все і на всіх. Вони різко виділялися серед світської
юрби, здавалися в суспільстві якимись дивними людьми, але самі
продовжували таке ж беззмістовне світське життя, добре розуміючи його
порожнечу і не зазнаючи від нього нічого, крім нудьги і щиросердечних
страждань.<span>Пушкін зображує в особі Онєгіна егоїста, але це не
самовдоволений, закоханий у себе егоїст, а, як назвав Онєгіна В. Г.
Бєлінський, «егоїст, який страждає». Він розуміє, що основне джерело
його туги — це відсутність діяльності, праці. Але саме до цього він і не
був спроможний внаслідок свого виховання. «Лінь, що нудьгує» — от
характерна риса Онєгіна.</span>
Я считаю, что благородный разбойник, т. к. не смотря на нападение на крепость, он оставил в живых главного героя. Что то типа, услуга за услугу. Гл. герой дал ему тулуп, а Пугачев его не убил.