Я б хотіла би бути схожою на Яву.т Бо його можно почесно назвати справжнім другом. Який нікого не за що не предаст. Бо пам'ятаете як Ява допоміг Павлуші вилезти із халепи бо інші його покинули одного. Вони погано поступили з ним. І тепер вони не розлий вода.
<span>Між 1185 і 1187 роком, тобто незадовго до спустошливої навали на Русь татаро-монгольських орд, було створено одне з найбільших творів давньоруської літератури - "Слово о Полку Ігоревім". Повна назва цього твору, що відноситься до жанру слова, звучить так: «Слово про похід Ігорів, Ігоря, сина Святославова, внука Олегового". "Слово", мабуть, можна вважати художнім витвором того часу, в якому з великою точністю переданий образ Давньої Русі. Автор цього твору досі залишається загадкою для багатьох вчених-дослідників, літераторів, так і просто людей, які цікавляться історією створення цього рукопису. В основі "Слова..." лежать реальні історичні факти, що оповідають про невдалий похід на половців князя Ігоря Святославовича. Головним почуттям ж, яке турбувало автора "Слова о полку Ігоревім" була любов до Батьківщини, до російської землі, до народу. Автор олицетваряет природу, в "Слові..." вона не є тлом, а головним героєм.. .
Автор «Слова о полку Ігоревім» проявив спостережливість по відношенню до природи. Він описує прекрасний і дивовижний образ землі великого російського народу - образ Російської землі. У світовій літературі налічується небагато творів, у яких широко показані багатства Російської землі. Образ батьківщини, повної міст, річок та численних мешканців – протиставлено образу половецького степу. Можна з упевненістю сказати, що "Слово..." присвячене не якогось окремого герою (князя Ігоря, як видно з назви твору) , а навпаки російської природи, яка одушевляется автором і подається як діючий персонаж літопису. Читаючи це геніальний твір Дрневнерусской літератури, починаєш зустрічатися з тим, що розумієш, що перо автора "Слова..." надихала природа могутньої Руської землі. Тому воно привернуло людей, які не байдужі до своєї Батьківщини і до совему рідного народу.
Автор "Слова..." з надзвичайною красою описує багатства російської природи: великі річки Дон, Волгу, Дніпро, Дунай, найдавніші міста Київ, Чернігів, Курськ, Переяславль, Новгород, "синє море" і величезні простори рідних степів. Таким чином, творець відчуває природу не що інше, як єдине целове, єдиний організм, одну Всесвіт зі своїм кругообігом.
Обширність Руської землі відчувається, коли автор описывет дії в різних частинах Стародавньої Русі одночасно:
"Коні іржуть за Сулою -
дзвенить слава в Києві;
труби трублять в Новогороді -
стоять стяги в Путивлі! "
Тут йдеться про безліч міст на Русі. Також розповідається, що рідна земля співчуває своїм "дітям" - російським воїнам допомогою сонця:
"Тоді Ігор глянув
на світле сонце
і побачив своїх воїнів
тьмою прикритих";
"Сонце йому тьмою путь заступало... ";
криком звірів і птахів:
"...ніч стогонами грози птиць збудила;
свист зверниный встав, взбился дів..."
Тим самим, земля намагається попередити князя Ігоря Святославовича не робити похід на половців. Природа немов хотіла зупинити Ігоря, не пускати його далі: «Але поглянувши на сонце в цей день, здивувався князь Ігор на світило: серед білого дня нічна тінь ополченья російські покрила...... » Всілякими знаками намагалася природу попередити свого "сина" Ігоря про небезпеку, що насувається, але він не послухався свою "неньку". Як відомо з рядків "Слова... ", новгород-сіверський князь потім зазнає поразки, не зумівши впоратися з "дітьми бесовыми" - половцями і полоцкими князями.
Природа, до того ж, допомагає Ігорю втекти з полону: Донецстелет йому зелену постіль на своїх срібних берегах, одягає його теплим туманом:
"Чимало тобі величі,
лелеявшему князя на хвилях, стлавшему йому зелену траву
на своїх срібних берегах,
одевавшему його теплими теплими туманами
під покровом зеленого дерева..."
Природа постає живою і одухотвореною, що разом з усім народом переживає за долю Батьківщини. Ось чому, як до живого, звертається Ярославна до Дніпра-Словутичу:
"Про Дніпро Словутичу!
...Прилелей ж, господине, мого милого <span>до мене</span></span>
"Місто" - це перший у пореволюційну добу роман європейського рівня про селянську українську молодь,яка,розбурхана революцією, на початку 20-х років тисячами потягнулась у чужі колись їй міста . І пішла вона туди, щоб виконати покладену на неї історією подвїйну місію:
а) "вийти в люди", опанувати колись недосяжну науку, набути певний фах і створити нові загони свідомої державно-творчої української інтелігенції;
б) завоювати і зробити своїм зрусифіковане українське місто, влити в нього свіжу селянську кров, зліквідувати антагонізм між українським містом і селом.
1. Назви твори, які написав Я. Стельмах ? 2. Як у творі звали вчительку Біології та Зоології ?
3 . Хто вигадав історію про чудовиська ?
4. Як називалося село де жилі бабуся Дмитрика ?
5. Чим з дитинства захоплювався Я. Стельмах ?
6. Ким був батько Я. Стельмаха ?
7. Що показав Василь хлопцям ?
8. Друга назва твору " Митькозавр із Юрківки " ?
9. Яку клятву пробелькотів Сергій ?
10. Скільки років прожив Я . Стельмах ?
11. У якому році Стельмаха визнали кращим драматургом року ?
12. Що хлопці взяли у бібліотеці ?
Жил ,был сестра и брат . Сестра была по старше , брат по младше . Жили они в селе . Как-то раз , сестра гуляла по лесу и нашла дерево , но оно было волшебное . Сестра ничего не сказала брату . На следующий день , Иван , так звали ее брата , он уидел , куда пошла Маша , следил за ней .Пришла сестра домой , Иван спрашует : сестренка покажи мне это дерево ?
ну , ладно , показала она ему .
Пришел он к дереву и говорит : , а ну исполняй мои желания! быстро !
Дерево возмутилось !Ух - ты , какой !
Для начала вскопай меня , полей , а потом и желания .
В этот день Иван этого не сделал , а на следующий день дерево исчезло .
Иван задумался : говорит сестре : , почему я , вчера этого не сделал ? и понял одну важную вещь , что ты хочешь сделать , лучше это делать сразу , пока не поздно .