<span>"А місяць липень гарячим літом обсипле липи пахучим цвітом..." - </span><span>Співанка про місяці.
"І тільки бродить в білій тиші бабуся лагідна - Зима..." - Чотири пори року.
"</span><span>Затихнув гомін. В залі згасло світло..." - У дитячому театрi. - Птиця
Автори: Марiйка Пiдгiрянка, Наталя Забiла, Дмитро Павличко.</span>
Чому мені подобаються детективи
Детектив один з розповсюджених жанрів, що охоплює широке коло читачів. Люблять як класичні детективи Эдгара По, Артура Конан Дойла, Агати Кристи й ін., так і сучасні детективні романи Дар’ї Донцовой, Олександри Марининой, Тетяни Устинової… Я зустрічалася з різними думками із приводу детективів класичних і сучасних. Одні вважають надто заумні й важкими класичні детективи, інші категорично й різко засуджують сучасні за відсутність серйозного змісту й захоплюючого сюжету. Хтось цінує класичні за незвичайність і барвистість, а хтось любить сучасні за те, що з ними можна прекрасно відпочити. Кожному своє. Я більше віддаю перевагу класичним детективам. Мені здається, що вони насыщеннее, динамичнее, «гостріше» по змісту, і кожне оповідання, незважаючи на те, що має таку ж будову, як і інші, індивідуальний і незвичайний. Можна перечитувати такі оповідання знову й знову.
Класичні детективи, або англійські детективи. Це так звані «детективи закритої кімнати». Коли є десять чоловік у замкнутому просторі, у замку, ну або на острові. Є труп або навіть кілька трупів. Є всякі напівнатяки які детективщик розставляє по своєму оповіданню, є тупа, але влучно стріляюча поліція-міліція, є мудрий слідчий-аматор, як правило дідок або бабуся… Отож, у класичному детективі все впізнається майже на останній сторінці. І завжди виявляється, що вбивця із самого початку перебуває серед діючих осіб».
Отже, ми довідалися, що таке класичнийдетектив.
Як уже було сказано вище, крім класичного (самого головного виду детектива) існує трохи поджанров детектива. Вони дуже широко поширені в сучасної детективній літературі. Я вирішила розглянути деяких сучасних детективів, провести порівняльний аналіз із класичними детективами, виявити загальні риси й розходження й зрозуміти, як ставляться до них сучасні читачі. От що говорить уже згаданий вище герой дитячого детектива Фелікс Куропяткин про сучасний детективі в цілому:
«Є детектив сучасний. Не дуже цікавий. Охарактеризується тим, що автор наштовхує в такого детектива целую купу помилкових підозрюваних. І об’єкт підозр постійно міняється по ходу оповідання. Ситуація швидко розвертається, стрілянини багато всякої. А наприкінці виявляється, що вбивця той, на кого ніхто б і не подумав».
Я зупинилася на розгляді найпоширеніших детективів: жіночих і дитячих. Насамперед, я звернула увагу на побудову сюжету в цих добутках: виявилося, що композиція багатьох сучасних детективів не схожа на композицію класичних. У цьому полягає одне з головних розходжень між ними. Якщо в класичному всі елементи строго розташовані на своїх місцях, упорядковані, то в сучасному всі навпаки. Важко розподілити по елементах сюжету й правильно розташувати всю інформацію в сучасному детективі. Наприклад, може бути так, що уплетено дві або кілька детективної історії в одне оповідання («Злодюга в клітинку»).
Отже, виділяється кілька зав’язок, основних частин (развитий дії) і кульмінаційних моментів. Або в романі «Запасний інстинкт» є ціла «пропасти» між виявленням злочину й розвитком дії. У цьому проміжку автор на час залишає головного героя й перемикається на інших персонажів. Також головний герой не відразу вирішує почати розслідування. Експозиція в сучасному детективі невелика, автор повідомляє тільки найважливіше, щоб підготувати читача, і відразу переходить до справи, тобто до злочину. Кульмінація завжди супроводжується стріляниною або іншими оперативними діями й присутністю міліції (щоб відразу заарештувати злочинця). Це найбільш яскраві розходження між композицією сучасного й композицією класичного детективі
Степан Васильович Васильченко (Панасенко) народився 8 січня 1879 р. в містечку Ічия на Чернігівшині в бідній сім'ї ремісника. Трудова атмосфера, в якій зростав Васильченко, навчання в Коростишівській семінарії та Глухівському учительському інституті напередодні й у часи революцийних подій 1905 р., «неспокійна». за його висловом, праця «нсблагонадійного» вчителя в сільських школах на Київщині та Полтавщині, а також посилений інтерес до народної творчості, до поезії Шевченка, СВітовї класики, насамперед російської літератури,— все це сприяло збагаченню життєвого і мистецького досвіду майбутнього письменника. Гіркі роздуми над невтішною долею сільської бідноти й демократичної інтелігенції, передуciм народних учителів, у буржуазному суспільстві все більше переконують Васильченка в необхідності боротьби із соціальним злом.
Основна проблематика Васнльченкових творів, як i Франка, Коцюбинського, Сте- фаника, Тесленка,— життя дореволюційного села, розорюваного капіталізмом i про- буджуваного до активных дій загостренням класової боротьби наприкінці Х1Х — на початку ХХ ст. Відповідаючи критикам які вбачали в його творчості «хуторянські сюжети», «сіреньких» героїв, а самого пи- сьменника зневажливо називали типово «селянським», Васильченко підкреслював в автобіографічній повіст1 «Мій шлях»: «Для своєї творчості я брав свідомо сюжети із близького мені життя, поставивши собі за завдання одбити його в художніх засобах, повернути мого читача лицем до його власного життя, до близьких йому людей, до його величезного класу з його інтелігенцією, класу, що повинен бути господарем, до рідного народу» (4, 56).
Стою,а переді мною спокійне море,десь літають чайки.Помірний вітер хита дерева туди-сюди.
Мне кажется, что єто переводится как мой девиз