<span>Повість Григора Тютюнника «Климко» переносить читача у тяжкі часи фашистської окупації України, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. Головний герой твору Климко це хлопчик, що йде за багато кілометрів про сіль, щоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом.
Климко відважно йде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. За віком він був нашим однолітком, тому так боляче відчуваєш серцем усі його страждання, вражаєшся його витримці і недитячій мудрості. А ще, здається, неначе приміряєш на себе ту важку подорож Климка і вчишся у нього рішучості та милосердю .
Це милосердя беззахисних дітей війни стало головною темою повісті. Автор розповідає про зустріч на базарі Климка та Зульфата зі своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиході. З цього часу у друзів з'явилося благородне бажання допомогти їй, і вони беруть на свої слабкі плечі усі турботи про Наталю Михайлівну з Олею, стають їх опорою. Саме опікуючись їх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу.
Климко з шевцем рятує під час облоги на базарі незнайому дівчину від Німеччини, хоч міг розплатитися за це життям. І ми розуміємо, що справжні люди залишаються людьми навіть в екстремальних ситуаціях, виявляючи співчуття й милосердя до інших.
Пізніше ми бачимо Климка під час перебування у тітки Марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе — всиновити. Але хлопчик, хоч йому і подобалося у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. Мені здається, що у цьому епізоді дуже виразно показується доброта і самовідданість людської душі моїх співвітчизників-українців.
Та найважливішим, на мій погляд, є заключний епізод новели — повернення Климка з торбиною солі на станцію, допомога радянському полоненому і смерть хлопчика. Після небезпечної дороги, після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад Климко з дорогоцінною сіллю. І тут підстерегла хлопчика невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесників. Та навіть у цю судну годину Климко постає людиною, що дбає не про себе, а про інших. Забувши про небезпеку, він показує радянському полоненому воїну, куди втікати. Тут і скосила його черга з німецького автомата: «Він уп'явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. А з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль...».
Перед очима ще довго стоїть ця цівочка солі, а серце заповняє безмежна туга і любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною і відчайдушною душею, що жила для добра. Любов до всіх дітей війни, які виявляли таке милосердя, яке й дорослим інколи було не до снаги.</span><span> </span>
1. Віддав князь свою дочку змієві.
2. Запитання князівни.
3. Вісточка додому.
4. Приліт голуба до рідного дому.
5. Просьба дітей.
6. Двобій Кирила зі змієм.
7. Перемога Кожум’яки.
<span>Моральні засади товаришування, дружби, любові, а також проблемистабільності шлюбу. Ось най цікавіші питання Етики! А тому, що в житті кожного будуть випадки пов’язані з цими питаннями.</span>Ось, наприклад, коли я навчалася у школі, то до мене ставилися не дуже добре.Коли я заробляла позитивну оцінку, то найчастіше, зі мною із дітей ніхто не розмовляв, не хотів пограти у що-небудь. Згодом, це все проходило і я якось забувала, але одного разу сталося дещо серйозніше. Коли я в черговий раз отримала гарну оцінку, то мої однокласники почали поводитися зі мною агресивно, мені здалося, навіть жорстоко. Вони кидалися в мене папірцями та ганчірками, якими витирали дошку, а також шматочками крейди, при цьому могли бути навіть образливі вигуки. А це в свою чергу призвело до закомплексованості.Батьки перевели мене до іншої школи. Там до мене ставилися дуже добре і мені здавалося це якось незвично, якщо чесно. Я дуже швидко здружилася зі всіма новими однокласниками і була цим дуже задоволена.Зараз я підтримую зв’язок з ними, з кимось більше, а з кимось менше. Хоча, з часом, помічала негативні прояви до себе з боку подруги, з якою дружила давно. Словом, з віком починаєш вбачати в людях не так багато хорошого, як думав завжди. Вона відносилася до мене непогано, але щирості ніколи я не відчувала. Я друзів тоді вже мала багато, а також близьких мені подружок, але з нею ми завжди були разом. І тут, коли роз’їхалися на навчання, вона про мене зовсім забула. Я її познайомила з хлопцем, з яким вони зараз готуються до весілля ,водила її до різних веселих компаній, але мені навіть ніхто не подякував і не пояснив причини по якій відвернулися від мене.<span>Так, спочатку мені було дуже неприємно, але пізніше я почала розуміти, що мене просто використовували для свої потреб, от і все.
На даний момент, я навіть задоволена тим, що в моєму житті сталася така своєрідна зрада в дружбі,тому що тепер можу оцінювати ситуації по-іншому, а також мати більш розширений погляд на нових знайомих.</span>Перечитуючи, то здається, що це не така вже і проблема. Так,з араз для мене це б не виявилося проблемою,тому що я вже чітко розумію,що в школі в мене були просто товариші, а кого я вважала другом, то був просто приятель. Тому що товаришування є міцнішими стосунками, ніж приятельські. Це виражається в тому,що у товаришуванні виявляється потреба у досяганні певної спільної мети,спільної діяльності. А у приятелюванні немає спільного досягнення якихось цілей і вони легко можуть припинитися, зруйнуватися.<span>Дружба, на мою думку, буде виражатися тільки протягом усього життя й чим складніші будуть випробування,тим і краще буде помітно,хто дійсно являється твоїм другом.
Напевно, що у кожного було щось схоже між цими двома твердженнями. І я думаю, що кожен по-своєму переконався,хто такий приятель, а хто товариш. Можливо, по-різному або, навіть, пізно, але все одно в кінці ми виявляємо результат, яким би він не був неприємним. Мені здається на підставі таких, можливо, і мінімально неприємних ситуацій починає вироблятися страх до подальших «зрад».</span>Також вплив буде і на майбутнє сімейне життя. Я вважаю, якщо не будуть вирішені проблеми на рахунок друзів та відносин з оточуючими, то знайти кохану людину та жити з нею буде таки важко. Тому що через сім’ю відбувається зміна поколінь, виховання, первинна соціалізація людини, досягнення певної громадянської зрілості. Тобто люди мають повністю допомагати один одному морально,фізично,психологічно,матеріально і бути морально відповідальними. Звичайно, поведінка людей різна,навіть у елементарно простих ситуаціях. З віком починаєш вбачати всі ці нюанси і розуміти,що зміни в нашій країні також сприяють на гуманізацію стосунків. Проте, ми повинні намагатися бути більш сприятливими до оточуючих, знаходити спільну мову та інтереси,не боятися,що можуть сприйняти тебе не так,як би хотілося.<span>Ми повинні пам’ятати, що добро завжди повертається добром. А от коли відповідаєш злом на зло, то хорошого не чекай. Так, може бути ряд невдач, який зіпсує все,на що надіявся. Та коли дійсно хочеш чогось досягти, то обов’язково дійдеш до своєї мети, от тільки слід знати, що потрібно йти чесним шляхом. Якщо будеш невпевненим,повільним та матимеш слабку силу волі,то ніколи не досягнеш успіху. Я думаю,що це золоте правило.</span>Особисто я ним почала користуватися після того, як перейшла до іншої школи. Так, згодна, що можливо я просто не вбачала певної сутності у поведінці оточуючих мною людей,на щось не звертала уваги (як, наприклад,на відношення моєї подруги), але я чітко собі дала знати, що ніколи більше не дозволю ображати себе та своїх близьких. Буду намагатися ставити перед собою задачі для майбутнього. Буду морально чесною людиною. Буду гуманною,а також матиму правильний моральний вибір.<span>Наостанок хочеться зробити такий висновок : які б не траплялися незгоди та несправедливості, потрібно залишатися людиною – доброю, чесною, відвертою, дружньою та справедливою.</span>