Прогулявшись достатньо поза межами стойло скупавшись у ричцi та напившись з её джерел шептало зрозумив що не зможе жити окремо. Вiн не звик до того что за ним нiхто не пиклуеться, негодуе та вiн немая даху над головою. тому i вирiшивщо буде правильнiше жити так як жив ранiше не про що недумаючи.
Українська пісня – це бездонна душа народу, це частина його духовного життя. Вона не залишає народ ні в радості, ні в горі, крок за кроком слідує за ним від дитинства до старості.
Усім відомо, що зараз ХХІ століття, і сьогодні співають сучасних пісень популярних відомих виконавців. Однак народні пісні не зникають із нашого життя. Що ж служить причиною цього?
Кожне своє враження, кожне переживання людина виливала у пісні. Особисті почуття втілено у ліричних піснях, роздуми про тяжку долю та працю – в бурлацьких та наймацьких, радість від багатого урожаю – в обжинкових, любов до дитини – у колискових… Скільки їх – народних пісень – важко навіть уявити. І у кожній з них – щось особливе, незвичайне, до болю рідне:
Стоїть явір над водою, в воду похилився.
На козака пригодонька, козак зажурився…
Слухаючи слова цієї пісні, мимоволі уявляєш собі сміливого та дужого козака, який нагадує міцний кремезний явір. Дівчина ж у піснях найчастіше порівнювалася з вербою чи калиною – символами України та ніжності і краси.
Багато письменників використовували та й зараз використовують мотиви народних пісень у своїй творчості. Згадаймо інтимну лірику І. Франка чи його цикл поезій «Веснянки», «Колискову» Лесі Українки чи балади Т. Г. Шевченка.
Крім цього народні пісні завжди цікавили літературознавців. Немало відомо фольклористів та українських письменників, які захоплювалися збиранням та записом народних пісень. Це, знову ж таки, І. Я. Франко, Г. Квітка, І. Вагилевич та Я. Головацький. За матеріалами,які вони зібрали, укладено чимало збірок українських народних пісень.
Не можна згадати жодної родини, де б не співалися українські пісні. У кожній сім ї над колискою лунає перша пісня, яку чує дитина від матері – колискова. І часто це саме та колискова, яку співала ненька мамі цієї дитини, а їй – її мати… Так українські пісні і дійшли до нас – з покоління в покоління, з уст в уста… Росте дитина, а пісні народні залишаються з нею. Хто ж не знає вічного:
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка…
Дитина виростає, закохується , і ллється ніби з самої душі:
Ніч яка місячна, зоряна, ясная,
Видно, хоч голки збирай…
Потім весілля, народні обряди, весільні пісні… І знову над колискою молода мати ніжною споконвічною неньчиною колисковою закликає своїй дитині щастя та долі… І так – з роду в рід, з покоління в покоління…
Тож і не зникає народна пісня, і ніякі сучасні мелодії не зможуть її замінити, бо в ній – історія нашого народу, його душа, його слава!
Что что что что что что что что!¿
<span>На Кам’яному острові Пилип привів їх до Кам’яного
острова, де їх зустрів Василь Байлемів. На острові також були хлопці з
Воронівки, що нещодавно пішли козакувати та рудий Мацик. Після вечері та
розпитів у хлопців що і як там дома вони заснули. Вночі Грицик встав і побачив,
що собака пливе на острів і гукнув її до себе, та коли вона підійшла то був
здоровезний вовк. Гриць зойкнув. Це був Тишкевич! На крик прибігли козаки і у
вовкові впізнали Барвінка, який урятував Мацика і був вовком Швайки. Далі
почали розмірковувати хто ж це обкрадає козаків. Санько сказав, що в одному з
них впізнав Тишкевича. Далі Швайка сказав, що є погана новина на землі
Воронівки напали татари. Санько каже Швайці, що напевно щось сталося з Демко та
Тарасівкою. Самі на острові Козаки вирішили зібрати інших козаків, щоб відбити
полонених у татар та розїхалися. Швайка залишив Барвінка на допомогу хлопцям.
Хлопці перевірили острів та ближче до вечора помітили два човна з трьома
людьми. Один з них був Тишкевич. Тишкевич Троє висадились на острові, огледіли
його і нікого не знайшли (хлопці з Барвінком сховались). Тишкевич наказав двом
іншим плисти нижче та огледіти там острів, а сам залишився. Хлопці тим часом
взяли Тишкевича у полон та зв’язали йому руки. Коли ж повернулися ті двоє,
сказали їм, що на острові є козаки і передали одного злодія Швайці. Ті не довго
думаючи дременули з тих місць. Переказ «Джури козака Швайки» написав
Гнатюк О. Допит Повернулися козаки, вони відбили десяток бранців, але Мацик і
Швайко пішли проводити бранців. Тож Василь разом з іншими почали допит
Тишкевича, той сказав, що його звати Семен і просив його відпустити.
Вирішили дочекатися Мацика і Швайку, щоб вони вирішували хто ж він є. Та після
вечері його вже не було, він стрибнув на коня і втік. Гонитва Всі схопились на
коней та не знали куди скакати. Тут прискакали Мацик і Швайка. Швайка наказав
всім тепер забиратися на Зміїний острів, а сам продовжив гонитву за Тишкевичем.
За ним поскакали тільки Санько і Грицик. Швайко дізнався, що Тишкевич вже давно
слугував як пану так і татарам і постійно здавав козаків. Хоч Вітрик і був
найшвидший, але Тишкевич встиг доскочити до стану татар. Санькова врожба
Швайка, щоб відволікти татар пускає Вітрика і коней хлопців, самі ж ховаються.
Татари переслідують коней, а Іслам-бек з Тишкевичем розмірковують як далі
діяти. Тишкевичу дають сотню людей, щоб той розбив козаків на Камяному острові.</span>