Осінніми вечорами, коли плачуть небеса й зорі падають на похилені трави, далекими стежками, серед незвіданих всесвітів блукає кохання. Мов та пісня, неосяжна й незбагненна, блукає воно. І як його знайти, як його покликати серед цих невідомих шляхів? Бо так і полине від тебе, не торкнеться твого серця, заблукавши десь там, у далеких степах, не залишивши тобі навіть споминів, а лише гіркі сподівання.
Змінюються часи і влада, змінюються життя і людський світогляд. Але незмінними лишаються найвищі істини, незмінною лишається людська потреба любити. Нерозгаданою залишається таємниця душі, в якій незгасним вогнем горить священне і нездоланне почуття любові.
Поповнив скарбницю поетичних освідчень у коханні й відомий німецький письменник Генріх Гайне в книзі поезій, що принесла йому світову славу. Численні вірші збірки «Книга пісень» були навіяні нерозділеним коханням поета до кузини Амалії, а згодом до її молодшої сестри Терези. Цій темі присвячені перші розділи циклу «Страждання юності», «Сновидіння» і «Пісні».
Поет живе у світі дивних сновидінь. Кожний вірш розділу — це опис тяжкого сну, видінь, що відвідують поета. Усні він бачить «її» — невірну кохану, втрачену назавжди. Буває на її весіллі з іншим:
…бачу я подружжя молоде — Мою любов із церкви гном веде.
Поет продає душу пекельним силам за радість побачення з нею:
Хоч раз її міцно обняти, До серця свого пригорнуть,
До болю в уста цілувати, А там уже будь-що-будь!
У сні він бачить її — бліду і холодну, як мармур. Поет заплатив дияволу страшенну ціну за неї, і ось з’являється вона в супроводі самого диявола, який і поєднує поета з його коханою. Повертаючись до неї, поет проходить цвинтарем — із могил виходять привиди, кожний із них — жертва нещасного кохання.
Дійсність і сон, примари і реальність поєднуються в цих віршах.Поет цілком поринув у свій відчай, але це не скорботна, безнадійна примиреність, а бурхливе почуття. Ніде поет не бачить світлого починання, скрізь безпросвітна темрява.
<span>
Без
верби і калини нема України (за твором
М. Вороного "Євшан-зілля")</span><span>
І.
Микола Вороний — творець поетичних
шедеврів. (М. Вороний — неперевершений
майстер слова, автор глибоко патріотичних
творів. "Навіть за умов тотальних
царських заборон і переслідувань
українського слова, — слушно зауважує
Г. Вервес, — Вороний створив... непересічні
речі, які й зараз можемо сміливо віднести
до його кращих надбань".)</span><span>
II.
Святі почуття людини, оспівані у поемі
"Євшан-зілля".</span><span>
1.
Наскрізна ідея твору. (Через увесь твір
проходить ідея любові до рідного народу,
до своєї Батьківщини, до місця, де ти
пустив своє коріння. І горе тій людині,
яка відцуралася свого народу і, потрапивши
у чужу землю, забула рідне слово,
материнську пісню, батьківські заповіти.)</span><span>
2.
Образ ханського сина. (Ні пісня колискова,
ні розповідь про нещасного батька не
розбудили в хлопцеві мрій про вільне
життя. І лише ароматне зілля допомагає
йому згадати рідний степ, милу сторону,
своїх батьків. Він ніби прокидається
від довгого сну, він розуміє:</span><span>
Краще
в ріднім краї милім</span><span>
Полягти
кістьми, сконати,</span><span>
Ніж
в землі чужій, ворожій</span><span>
В
славі й шані пробувати!)</span><span>
III.
Актуальність поеми. (В образі ханського
сина М. Вороний зобразив тих українців,
які забули, "чиїх батьків ми діти",
тих, які мовчать і не мають сили вибороти
крашу долю своїм нащадкам, тих, які
шанують чужі звичаї і занедбали рідний
край. Закінчуючи поему, М. Вороний ставить
риторичне питання:</span><span>
Де
ж того євшану взяти,</span><span>
Того
зілля-привороту,</span><span>
Що
на певний шлях направить, —</span><span>
Шлях
у край свій повороту?!)</span><span>
</span>
Тема: вираження любові до рідної мови.
Ідея: поет закликає читачів все своє життя вчитися мови у народу і з словників.
Худ. засоби: епітети (гомін морський, пишний яр, достиглий овоч), метафори (океан співає), порівняння (як парость виноградної лози, як розумний садівник).
<span>Один з визначніших своїх творів Андрій Малишко назвав ім’ям героя старогрецької міфології. Прометей — це вічний символ незламності духу. На фронтах Великої Вітчизняної війни поет побачив багато таких нескорених людей. їм, а також невмирущому народові, присвятив свою поему Андрій Малишко. В образі простого юнака зі Смоленщини поет зображує тих людей, які героїчно захищали рідну землю й свій народ від загарбників. Трагічна ситуація, в якій опинився головний герой, дала можливість побачити високу моральність воїна, а також людей, які його врятували. Вражаючою в поемі є сцена, коли фашисти зігнали всіх мешканців села і поставили перед ними бійця, запитуючи: «Це ваш?» Не знайшлося жодного, хто б не відповів: «Це наш!» Та коли фашисти погрожували спалити все село, хоробрий юнак пішов на смерть, щоб через нього люди не зазнали горя. Цей солдат любив життя, але найбільше — людей, свій рідний край. Він, як і міфічний Прометей, жертвує своїм життям заради щастя Вітчизни. Андрій Малишко звеличив у своїй поемі «Прометей» людей-прометеїв та їх невмирущі подвиги в ім’я людства.</span>
Повість "Шпага Славка Беркути" навчає нас розумінню того, як важливі в житті кожного з нас моральні чесноти. Як же важливо мати повагу до близьких людей - батьків, друзів, та й загалом до кожної особистості. Кожен з нас має нести відповідальність за свої вчинки. Життя має свої закони, свої випробування, які кожен має пройти достойно, залишаючись людиною. Підлість, байдужість, безвідповідальність духовно нівечать людину, деморалізують її. Твір "Шпага Славка Беркути" - багатоаспектний та багатопроблемний, що, перш за все, вчить своїх читачів бути людяними та чуйними.