1. У реченні використано (Г) персоніфікацію.
Сашко забіг за Галею Грушецькою додому, і дорога до школи в цей день сміялась на сонці досхочу .
2. Піратом польових просторів у повісті названо (Г) Сіроманця.
3. Установіть відповідність.
<span><span>ГеройУчинок</span><span>1 СашкоД намагається вилікувати Сіроманця</span><span>2 Галя Грушецька<span>В збирає харчі в дорогу для друга йСіроманця</span></span><span>3 Василь ЧепіжнийГ позбувається купленої собаки</span><span>4 Петро ЛяхА рятує в снігу Сіроманця</span></span>
<span>4<span>. </span>Повість на відміну від оповідання велика за обсягом, багато героїв, події відбувають на протязі довшого часу. На уроках української літератури в 5 класі вивчали повість «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії» Галини Малик.</span>
Порівняння оповідання та повісті.
5. Голодний і змерзлий Сіроманець поневірявся на чужині в снігах. Мені було дуже шкода старого вовка, приємно, що він давав собі раду, прикро, що з’їдав зайців.
6. Військові миролюбно поставилися до Сіроманця, нагодували, зробили житло біля лісосмуги. Андрійко близький до Сашка, адже теж дитина. Тому сприймає вовка без упередження, не має страху, співчуває і допомагає старій та незрячій тварині, і Сіроманець віддячує добром: рятує Андрійка.
7. Галі Грушецькій не могли не сподобатися Сашкові риси вдачі. Особливо сміливість, коли вони з Галею зустріли Сіроманця на лісовій стежці. Також хлопець був добрим, співчутливим, цікавим, переживає за подругу в лісі, допомагає. Галя – звичайна дівчина, відмінниця. Вона товариська, щедра, ділиться яблуками з Сашком, хоче показати, що смілива, разом з хлопцем вирішила повертатись додому через ліс, у дівчинці Сашко зустрів однодумця, вона готує харчі в далеку дорогу для друга.
8. Сашко близький тим, що любить тварин, цікавий, хоче багато знати. Я не можу схвалити вчинок, коли хлопець сказав, що на фотографії Сіроманець, адже Чепіжний продовжить полювати на тварину. Також, напевно, недобре, що Сашко пропускає уроки.
9. Завершіть прислів'я: «Скільки вовка не годуй, ...». Частину цього прислів'я в повісті промовляє дядько Чепіжний. Так не можна сказати про Сіроманця, оскільки старий вовк не причиняв більше зла людям, повернувся до Сашка.
<span>10. Повість М. Вінграновського «Сіроманець» навчає читачів любити природу, гуманно ставитися та допомагати беззахисним тваринам, бути добрим.</span>
<span>11. Охарактеризуйте Сашка й Василя Чепіжного за таким планом:</span>
а) ім'я героя, вік, фах;
б) портрет;
в) вчинки персонажа;
г) мова літературного героя;
ґ) моє ставлення до нього.
12. На мою думку з другої частини повісті дуже романтичний епізод:
... Сашко не повірив своїм очам: на стежці перед ним стояв Сіроманець! Високий, широкогрудий, з великими димчастими незрячими очима.
— Здрастуй... — самими губами сказав йому Сашко.
Сіроманець плакав. Великі срібні сльози котилися по його морді й падали на пісок під лапи. Сашко обійняв його за шию
<span>Вовк плаче, немов людина, справдилися сподівання Олеся, повернулася надія.</span>
Герої Небесної Сотні для мене не просто незнайомі люди, які показали патріотизм, для мене, кожен з них, як хороший друг, а може і більше, який поклав своє життя, щоб захистити усіх нас. Тому, кожен з нас повинен думати про те, кому ми завдячуємо кожен день нашого безтурботного життя. А Нова Україна буде тоді, коли ми перестанемо боятися справедливості…»
Дерех Антоніна, Право-3
Події, з часу яких минув рік, назавжди вкарбувалися в історію України, в серце кожного українця. Герої, котрі віддали своє життя за краще майбутнє, допомогли усвідомити багатьом людям, мені в тому числі, що таке патріотизм і те, що за себе і свою державу потрібно боротися, бо вона того варта…»
Третяк Мар’яна, Право-3
«….Хто, як не я? Здається зовсім прості слова, але в цих словах зібрано багато надій і сили про щасливий кінець всього того жаху. Кожен з Героїв йшов з цими словами на смерть. Мабуть, ідеальною є та держава, в якій кожна людина щаслива, незалежно від її майнового статусу, національності чи віросповідання. Дай Боже, щоб усі ми стали рівними між собою і знали що таке гідність і милосердя до ближнього свого…»
Дудар Наталя, Право-3
Мені важко усвідомити, що хтось, хто навіть не здогадується про моє існування, покинув все, що в нього було, для того, щоб мені і всьому українському народу краще жилося. Подвиг Героїв Небесної Сотні викликає в мене почуття гордості і вдячності…»
Харій Мар’яна, Право-3
Як говорив перший Герой Небесної Сотні словами Т.Г.Шевченка «Борітеся й поборите, Вам Бог помагає!» Саме ці слова ми маємо взяти за основу і боротися до кінця за свою Україну, щоб Герої, які віддали своє життя за нас, не вмерли безслідно на сторінках нашої історії, а жили вічно у нашій пам’яті і у наших серцях….»
Брунець Софія, Право-3
На новий рік прибавилось дня на заячий скік.
Як лютий не лютуй, а на весну брів не хмур!
Мороз не велик, та стоять не велить.
Буває март за всіх варт.
Як прийде марець, то замерзне старець.
Вночі тріщить, а вдень плющить.
Як буде полоз вогкий, то буде й кінь мокрий.
Блискавка блисне — й камінь трісне.
До першого грому земля не розмерзається.
Грім гримить — хліб буде родить.
Соломія — яскравий, багатогранний, глибокий образ української літератури.
2. Портрет і зовнішність героїні.
3. Риси характеру Соломії:
а) мужність і відвага;
б) вірність і самовідданість;
в) волелюбність і ненависть до гнобителів;
г) любов до життя;
д) здатність на самопожертву;
е) щирість і душевність;
є) оптимістичність та енергійність.
4. Трагічна доля героїні.
5. Значення образу української жінки.
2.2.2. Матеріал для характеристики образу героїні.
Соломія — вродлива і сильна жінка. Вона має високу і міцну, «як на
доброго мужика», постать, гарне, «свіже, повне обличчя, з карими очима,
що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся».
Тяжким і нерадісним було життя Соломії, яку пан силою віддав заміж за
нелюбого чоловіка. Щоб визволитись з цього подвійного рабства — від
поміщика і нелюба — Соломія разом з Остапом тікає за Дунай. Енергійна,
вольова, дужа, вірна подруга Остапа, вона терпляче переносить всі
злигодні мандрівного життя і не раз допомагає Остапові в дорозі, рятує
його з біди. Самовіддано бореться Соломія за життя Остапа: вона виводить
його з плавнів, невтомно працює, щоб заробити собі й йому на
проживання, продає свій одяг, щоб викупити Остапа в жовнірів.
Найяскравіше виявився героїчний характер Соломії і готовність її на
самопожертву, коли вона, рятуючи Остапа, гине у хвилях Дунаю. Як і
поранений Остап у плавнях з останніх сил боровся за життя, так тепер
Соломія, тонучи, напружує всі сили, щоб дістатися до берега, бо «там так
гарно, там сяє сонце, там зелено, там небо синє, там радість, життя…
Душа рветься до сонця». Трагічна доля Остапа і Соломії, їх поневіряння в
Туреччині свідчить про те, що всюди, де володарюють пани, трудяща
людина не може знайти для себе щастя.
2.2.3. Цитатна характеристика.
- «Далі прокинулась і чую, що все мені противне, все гидке: і чоловік,
і панщина, й життя моє безщасне…Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Все ж за тобою хоч серцеві легше буде…»
- «Серце нило в Соломії од жалю й тривоги. Їй легше було б, коли куля потрапила до неї».
- «Соломії ставало моторошно. «Брешеш, брешеш… — хотіла вона кинути в
лице злому морокові,— вік мій… він буде жити… його не дуже поранено…
адже він стільки пробіг…»»
- «Зате вона почула вогкий холод, що проймав її наскрізь. Та вона не
хотіла виймати з-під голови в Остапа своєї одежини і тільки скорчилась,
щоб хоч трохи зігрітись… Він вигоїться, він житиме… вона не дасть йому
загинути…»
- Вона не мала часу на обережність — комиш бив її по лиці і навіть
скалічів ногу. Та то були дрібниці. Коли б швидше знайти Остапа, вона
тоді знов подасться на розвідки, тільки не буде такою дурною, не забуде
значити дорогу.
- «Соломії не так жалко було себе, як Остапа; вона уявляла собі, як він
тепер лежить хворий і самотній у пущі і вигляда її з очеретів. Їй жаль
стало молодого змарнованого життя…»
- «Ні, вона не хоче гинути отут! Як тільки на світ займеться і можна
буде йти, вона піде просто, просто і буде йти, аж поки дійде до краю.
Вона знайде там людей, оддасть їм усі свої гроші, що висять зашиті в
торбинці на шиї, і з ними обшукає плавні та знайде Остапа».
- «Соломія все йшла. Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць
тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди
зламають усі перешкоди».
- «Люді добрі,— благала Соломія, стоячи на колінах,— змилуйтесь,
прийміть нас до хати… Ви ж бачите — пропадаємо… Чоловіка мого
пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… Я вам
оддячу, я вам одроблю… Візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… Ось
нате…».
- «Однак Соломія не тратила надії і навіть не дуже журилась. Молодість
брала своє. Коли вони не загинули в плавнях, коли не пропали й досі, то
вже тепер не загинуть,— аби Остап швидше вигоївся».
- «Коли тільки річ у грошах,— вона заставить себе, а роздобуде їх. Вона
від рота відриватиме кожен шматок, кожен день складатиме на викуп».
- «Соломія була певна, що не дозволить перевезти Остапа за Дунай. Як це
станеться, що вона зробить, вона не знала, але певність у тому зростала в
ній з кожним днем. Вона ладна піти на видиму смерть, коли цього треба».
- «Приходить смерть. Але вона не дасться. Вона має сильні руки, а до
берега недалеко. Вона чує за собою якісь крики, Остапів голос, та їй не
до них. Вона мусить поспішати ся, поки не змерзло тіло… Дикі невгамовні
сили життя встають, і пруться, і розпирають груди, зростають у лютість…
Усі сили добути… всю теплу кров… усю волю… Ось ближче до берега… Ось
берег видно… а там так гарно, там сонце сяє, там зелено, там небо синє,
там радість, життя… Душа рветься до сонця, а тіло тягне до себе чорна
безодня. Вона сковує його залізом, обвішує камінням, обхоплює холодними
руками…Все тяжчим і тяжчим стає воно, все глибше і глибше пірнає у
воду…»