Мрії. Дивні чарівні істоти, що допомагають тобі існувати. Їх значно більше за нас. Вони створені нами. Нашими прагненнями, нашими сльозами. Вони загинуть без нас, а ми не зможемо жити без них.
У житті без мрії немає сенсу. Але чи просто дотягнутися до неї? Піймати її, притиснути до грудей і втримати, незважаючи ні на що? Чи просто досягти до сенсу життя? У чому полягає він, сенс?
<span>Томас Едісон хотів покращити життя людей і винайшов лампочку. Ісаак Ньютон прагнув зрозуміти таємниці всесвіту, коли на нього впало яблуко. Дмитро Іванович багато років працював над здійсненням своєї мрії, доки вона не явилася йому уві сні. Ці люди обрали свою мету, досягли її. Спіймали мрію за райдужний хвіст. А що ж інші? </span>
Про що мріють хворі у реанімаціях? Діти в притулках? Матері, що не дочекалися синів з війни?
Вони мріють про щастя. Про те, що втратили або чого ніколи не мали. Про кращу долю, краще життя.
І коли збуваються ці мрії, люди змінюються. Хворі одужують і допомагають іншим морально та матеріально. Діти дорослішають і створюють найміцніші родини. До матері приходить вагітна дівчина. Люди знаходять щастя, бо хотіли цього, прагнули до нього, мріяли про нього.
<span>Мрія – це те, чого не дало нам життя. Доля в змозі відібрати можливість, але не змусить припинити мріяти. </span>
<span>Ніхто більш не любив Україну так, як любила її Леся. Вона писала вірші про неї, серцем була завжди з нею, але хто може сказати, про що вона мріяла? Про нас, незалежних українців? Про своє здоров’я? Про життя й здоров’я Сергія Мержинського? Відповідь на це питання покинула нас століття тому. Але хто знає, можливо саме молитви «сеї слабосилої дівчини» допомогли нам здобути незалежність. </span>
Коли загинуть мрії? У той день, коли Сонце зійде на заході й опуститься на сході. Коли висохнуть моря й вітер унесе гори, наче опале листя. Коли знайдуться відповіді на всі питання.
<span>Ніколи!!!</span>
Не упапи спрошу да ну вас скчно где геометрия рисовать пойду та и поздно спокойной ночи.
1.Хто не давав спати Климкові?
2.Про які гори йдеться мова у творі?
3.Із ким жив Климко?
4.Ким працював дядько Кирило?
5.Що було найбільшою радістю для хлопчика?
6.Що поклали на могилу дядькові?
7.Чому тітка Марина не хотіла відпускати Климка?
<span>Описуючи пригоди
Толика, автор змальовує нам юну особистість, що формується. Перед нами виростає
образ допитливої, надзвичайно чутливої до життя, активної дитини. Толик не
любить одноманітної роботи, йому не цікаво, наприклад, полоти бур'ян на городі.
Він перетворює буденну працю на захоплюючу пригоду. Його буйна фантазія не знає
меж: сапкою, як шаблюкою, він січе вражі голови з плеч. Щоправда, рубаючи
підряд і бур'ян, і помідори. Він носить воду аж від лісу з криниці, прибирає в
хаті, коли мама поїхала з дому у справах, доглядає молодшого братика, бо хто ж допоможе матері, як не він. Водночас у
Толика чимало негативних рис: він дещо ледачкуватий, непослідовний,
розбишакуватий. Він завдає чимало клопоту та навіть матеріальних збитків і без
того бідній матері, наприклад, зрізавши ґудзики з її єдиного святкового плаття
і програвши їх, чи розваливши комин,
б’ючись з братом, чи зіпсувавши костюм, на який мати збирала гроші більше року.
Якби не любов до книжки, яка заполонила все єство Толі, скерувала його бурхливу
уяву й живу фантазію в певне русло, хто знає, що вийшло б із нього. Книжка
приходить у бідне сільське життя дитини дуже рано і замінює йому все. З
допомогою фантазії хлопчик мандрує далекими країнами, бореться з розбійниками,
захищає добро і перемагає зло. Важливі морально-етичні принципи і закони
формуються в душі головного героя саме завдяки книзі. Вона стане незамінним
товаришем і мудрою порадницею і в суворих армійських буднях, і в подальшому
дорослому житті.</span><span><span> Великий вплив на Толю має і мати, яка
прищепила йому правдолюбство і високі моральні якості. Власним прикладом
чесного, хоч і бідного, життя вона показала хлопчикові, що головне залишатися
людиною.</span> Основи
сімейного виховання базувалися в сім’ї Толі на повазі до праці, до старших, на
совісті.</span><span> Отже, Толя робить чимало помилок,
поганих вчинків, але усвідомлює наслідки своїх пустощів, його мучить сумління,
він намагається не повторювати їх, бо розуміє, що своєю поведінкою завдає
прикрощів іншим. </span><span> </span>
<span>Одного весняного ранку на Тереблю прилетіли два розкішні птахи - білі лебеді. Вдень вони ховались від людей між вербовими кущами, а ввечері та зранку, коли на річці було спокійно і тихо, птахи обережно виходили, щоб поплавати. Їхня любов та піклування одне про одного нагадувало молоду пару закоханих людей, які ось-ось стануть на рушничок щастя.</span>
<span><span> </span>Лебідь був більшим за лебідку, на голові мав чорну пляму, що нагадувала корону, а лебідка, немов тендітна царівна, тулилась до свого принца, який її так віддано захищав. Навіть тоді, коли вітер колихав кущами верби, що гіллям звисали у воду, лебідь підпливав до неї та сильно шипів, розмахуючи велетенськими крилами. Немов хотів сказати: «Не підходь, бо зараз витягну гострого меча та порубаю…».</span>
<span><span> </span></span>
<span><span>
</span></span>