Древнє чоловіче коло,як тяжко,стань у че найтісніше коло,мертво стиснувши долоні,в заповітному колі,яз криком протяжним,цього грішного світу,сину людський,стаєш у чоловіче коло,готовий до древнього танцю
Голубці з гречкою та м'ясом, кутя, супи, куліш, просяні биточки, запіканки, млинці, гречаники.
Ноги Климка - важлива деталь у змалюванні характеру та життя хлопчика. Босі ноги Климка в осінню холодну пору в далекій дорогі як символ гіркого сирітського дитинства, обпаленого війною. Босоніж хлопчик уперто іде до своєї мети, щоб принести додому солі.
Чорнобривці в руках дівчини, яка хоче продати свою хустку, не тільки як останні квіти осені, а й символ України, її стійкісті в боротьбі з ворогом, бо, за легендою, чорнобривці вперше виросли там, де загинули козаки, захищаючи рідну землю від ворогів.
1. назва "мені однаково чи буду"
2.автор тарас шевченко
3.Рік написання: 1847
4.Літературний рід: Лірика.
5.Жанр : Ліричний вірш (медитація).
6.Вид лірики: Громадянська (медитативна).
7. Провідний мотив: Патріотичні почуття відповідальності за батьківщину.
8.Тема “Мені однаково”: відтворення почуття громадянської мужності, духовної стійкості і незламності, відданості Батьківщині й народові, роздум поета над важкою долею власного рідного краю.
9.Ідея “Мені однаково”: віра письменника у неминучість повалення царського гніту, відродження України.
10. Основна думка: Т. Шевченко не байдужий до страждань українців, до їх майбутнього; осмислення своєї недолі як частки страждань уярмленого народу.
11.Віршовий розмір — ямб.
12.Художні засоби : Епітети – люди злії, лукавії, славній Україні, окраденую (Україну), метафора – злії люди Україну присплять, оксиморон – Малого сліду не покину // На нашій славній Україні, На нашій — не своїй землі
Сімейна бібліотека є майже в кожній сім’ї, бо книга завжди
супроводжувала наше життя: навчала, розважала, відкривала нові світи.
Довгий час книга була найціннішим подарунком. Мабуть, тому в бібліотеці
моєї бабусі є багато книжок, які вона передасть у спадщину мені, щоб я
знала, які були мої предки, чим вони цікавилися, що читали.
<span>Серед книг сімейної бібліотеки є декілька видань «Кобзаря» Тараса
Григоровича Шевченка. Особливо мою увагу привернули дві факсимільні
книги: перше видання «Кобзаря» 1840 року та малої захалявної книжки
періоду заслання. Звичайно, це лише точні копії безцінних книг Т.
Шевченка, але як багато вони можуть розповісти про самого автора, про
епоху, в якій він жив. Так, з факсимільної копії малої захалявної книжки
я побачила почерк Великого Кобзаря: красиві, дрібненькі літери
рівненько лягали рядочками, лише де-не-де автор закреслював слово й
надписував інше. Мені здається, це свідчить про те, що вірші легко
складалися автором. Копія першого «Кобзаря» може розповісти, де й за
яких умов видавався цей твір, дає змогу побачити, який вигляд мали
друковані книги першої половини XIX століття.</span>