«Тайное Общество
Трусов, или Средство от испуга №9» - это попытка объяснить, что трусости
нужно избавляться. Клим Джура имеет побороть этот свой страх, а
вскользь и спасти планету. Автор мастерски сочетает психологизм и
назидательность: простые, даже немного банальные как для детской
литературы сюжеты обрастают психологической глубиной. Повести Л.
Ворониной - это форма психологической помощи ребенку, чувствует
слабость, которая не может защитить себя от хулиганкуватих сверстников
(таких, как Саша Смык, или Кактус). В повести Землю атакуют пришельцы с
чужой Галактики - коварные и хищные Синьоморды-Квакожеры, которым весьма
по вкусу наши насекомые. Климу в его борьбе с космическими варварами
помогают другие члены Общества - Жук и Заяц. Но в центре Тайного
Общества - Супербабушка Соломия. В реальной жизни это маленькая женщина с
добрыми глазами, которая печет пирожки для внучка. Но на самом деле это
женщина со сверхмощными способностями, которая основала Общество и
которая все время работает над удивительными изобретениями.
В книге описываются увлекательне приключения и похождения мальчика.
Признаки приключенческой литературы –динамичный сюжет, острота ситуаций, накал эмоций, мотивы тайны, похищения, преследования,преступления, путешествия и т. п. Внутри приключенческой литературы можно выделить несколько устойчивых жанров, различающихся по двум признакам: в какой обстановке происходит действие и каково основное содержание сюжета.
Прототипом образу Івана Сили стала реальна людина — Іван Фірцак (сценічне ім’я — Кротон), якого на Закарпатті знають усі. Кротон довгі роки виступав із цирком, і своїми силовими номерами дивував усіх. Глядачі десятків країн аплодували атлетові, але, повернувшись на Україну, він змушений був виживати і за мізерну плату влаштовувати імпровізовані «гастролі» у дворах.
На жаль, ми такий народ, який не цінує своїх героїв, коли вони живі, але добре, що хоч і через сорок років після смерті богатиря про нього згадали небайдужі до історії країни люди. А те, що Іван Фірцак належить історії України, ні в кого не викликає сумнівів, адже протягом багатьох років він прославляв нашу країну у світі.
«Неймовірні пригоди Івана Сили», попри казкову форму, — твір про реальне життя, у якому поряд із благородством існує зажерливість і брехливість. О. Гавриш відтворив історію незаслужено забутого українського силача, але все-таки це художній твір, а тому в ньому діють придумані автором герої.
Іван Сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. Батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. Шукаючи долі в місті, Іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, заступився за Міху Голого, вокального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. Звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера Брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. Брякус заборонив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тренував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чемпіона. Загибель тренера вразила Івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. Чесний, відкритий, благородний, Іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із найскладніших ситуацій. Автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках завжди перемагає добро і благородство.
Події відбувалися на весні, коли всі звірі прокидалися. Ми спостерігали за ведмедиком. Він вчивсяв Лісовій Школі. В 2 класі. Вчився він недуже добре і не дуже погано (по пяти бальній системі вчився на трійки). У нього було багато друзів: зайчик-пострибайчик, вовчик-братик, лисичка-сестричка. Так він вчився до зими (томцщо звірі в зимку сплять у них тоді канікули а в людей літом канікули). Так ведмедик і переййшов до наступного 3 класа, разом зі своїми друзями...
Савка вийшов із своєї хатки і дивився на нас, як намальований. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він сильно схожий на святого Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому,
як на хлопчику батьків піджак. (Портрет)
Не знаю, чого вони оце так тікають, — сказав дід Платон, ідучи за Савкою до річки, так ніби нас тут зовсім не було. — Чого вони так тієї смерті бояться? Раз уже війна, так її нічого боятися. Уже якщо судилася вона кому, то не втечеш од неї нікуди. Еге, — промовив Савка. — Скільки літ їх учили, ти подумай, Платоне. А вони тікають. От він і каже тепер, що ж це ви, каже, робите? Стійте тікать! Чим же далі ви тікаєте, тим більше крові проллється! Та не тільки вашої, солдатської, а й материнської й дитячої крові. -Психологічна характеристика (думки, почуття тощо)
Ну, сідайте, повезем. Чого стали? — сказав дід Платон. Він стояв уже біля човна з веслом. — Повезем уже, а там, що бог дасть. Не вміли шануватися, так уж повезем, тікайте, чорт вашу душу бери… Куди ти хитаєш? Човна не бачив, воїн! — загримав дід на когось із нас. (Характер (учинки, ставлення до інших)
Я дивився на діда Платона і з насолодою слухав кожне його слово. Дід вірив у нашу перемогу. Він був для мене живим грізним голосом нашого мужнього народу
Характеристика героя іншими персонажами