Повість “Гуси лебеді летять” є прикладом поетичної розповіді письменника Михайла Стельмаха про своє дитинство. Саме гуси на початку і наприкінці твору символізують плин книги життя, де найяскравішою сторінкою для кожного є його дитинство.
Бачимо, що Михайлик був жвавий і веселий хлопець, схильний як до глибоких роздумів, так і до смішних витівок. Злиденне життя зробило його співчутливим до бідних. Тут мимоволі згадується гарбузове насіння, яке передавали дитячі рученята голодним подорожнім. Хлопець вирізнявся серед інших допитливістю. Дідусь часто розмовляв з малим, а онук любив слухати казки, які зачаровували своєю казковістю і торжеством добра. Розповідав про велич природи, про необхідність дбайливого ставлення до неї. Тому Михайлик зростав спостережливим, захоплювався красою рідного краю, мріяв побільше дізнатися про рослини і тварини. Розумів, що в цьому йому звичайно допоможуть також книжки. Мова хлопця була наповнена дотепними висловами, фразеологічними зворотами, які є перлинами народної мудрості.
Не дивлячись на те, що Михайло Стельмах походив з небагатої сім’ї, але дитинство його, оточене любов’ю та турботою, можна назвати щасливим.
<span>Доброе братство лучше богатства</span>
А ты о чем что за синквейн
В грузие был один прохожий которова звали баймурат и он жил зашет своего короля ахмата великова и он зависел от него и давал ему дань рас в месяц и он не хотел зависеть от него и начел бунт и он выйграл и его стали называть кавказкий пленик
<span>Слова Печорина: “Я его также не люблю: я чувствую, что мы когда-нибудь с ним столкнёмся на узкой дороге, и одному из нас несдобровать” </span>