Сама по себе особенность классицизма - стремление к просвещению; просвещение - путь решения очень многих проблем и сила,
"Молчите, пламенные звуки,
<span>И колебать престаньте свет; </span>
<span>Здесь в мире расширять науки </span>
<span>Изволила Елисавет. </span>
<span>Вы, наглы вихри, не дерзайте </span>
<span>Реветь, но кротко разглашайте </span>
<span>Прекрасны наши времена. </span>
<span>В безмолвии внимай, вселенна: </span>
<span>Се хощет лира восхищенна </span>
<span>Гласить велики имена" </span>
<span>"Тогда божественны науки </span>
<span>Чрез горы, реки и моря </span>
<span>В Россию простирали руки3, </span>
<span>К сему монарху говоря: </span>
<span>"Мы с крайним тщанием готовы </span>
<span>Подать в российском роде новы </span>
<span>Чистейшего ума плоды". </span>
<span>Монарх к себе их призывает, </span>
<span>Уже Россия ожидает </span>
<span>Полезны видеть их труды." </span>
<span>"Толикое земель пространство </span>
<span>Когда всевышний поручил </span>
<span>Тебе в счастливое подданство, </span>
<span>Тогда сокровища открыл, </span>
<span>Какими хвалится Индия; </span>
<span>Но требует к тому Россия </span>
<span>Искусством утвержденных рук. </span>
<span>Сие злату очистит жилу; </span>
<span>Почувствуют и камни силу </span>
<span>Тобой восставленных наук." </span>
По всей России были разбросаны очаги гончарного дела, где наравне с глиняной посудой изготовлялись глиняные игрушки, и одной из них была дымковская игрушка. Произошла она от названия бывшей слободы Дымково (близ города Кирова) , что расположена на берегу реки Вятки. По утрам слобода подернута легким туманом, как бы дымком. Возможно, что и название Дымково слобода получила из-за этого. Возникновение игрушки связывают с весенним праздником Свистунья, или с весенней ярмаркой "Свистопляской" некогда проходившей на горе Раздерихе (близ Вятки) . К празднику женское население слободы Дымково лепило глиняные свистульки в виде коней, баранов, козлов, уточек. Позднее, когда праздник потерял своё значение, промысел не только сохранился, но и получил дальнейшее развитие.
<span />
Поль Верлен коротка біографія Поль-Марі Верлен (Paul Marie Verlaine) народився 30 березня 1844 в місті Мец, в сім’ї військового інженера. Після відставки батька сім’я переїхала до Парижа, де і пройшли шкільні роки поета. У 1858 Верлен починає писати вірші, посилає Віктору Гюго вірш «Смерть»
1862 році він закінчив ліцей і вступив на юридичний факультет університету. Але через матеріальні проблеми сім’ї в 1864 році почав працювати дрібним службовцем в страховій компаній, після в мерії одного з паризьких районів, а незабаром і в сільській ратуші. У 1863 р його вперше надрукували, це був сонет «Пан Прюдом», який свідчив про захоплення групою «Парнас». У другій половині 60-х років приєднався до цієї групи. У цей період поет цікавився риторикою, іноземними мовами, багато читав Ш.-О. Сент-Бева, Ш. Бодлера, Т. Банвіля, відвідував літературні салони. Велике враження на нього справив Л. де Ліль, навколо якого гуртувалися молоді письменники, які видавали збірку «Сучасний Парнас», де друкувався і Верлен. Але письменник шукав власний шлях, відмінний від об’єктивістської «однобокої» поезії парнасців. Книга Ш. Бодлера «Квіти зла» дала імпульс розвитку імпресіоністичних вражень, символістичного образу. У 60-х роках виходять збірки «Сатурнічні поезії»» (1866) і «Вишукані свята» (1868). Однак широка публіка не зрозуміла віршів Верлена, тривалий час популярність обходила його. 1865 – Верлен працює експедитором в мерії Парижа. У кінці липня 1869 поет познайомився зі своєю майбутньою дружиною Матільдою Моті, а в 1870 р одружився на ній. До збірки «Добра пісня» (1870) увійшли твори, які він присвятив своїй дружині. Однак надії на щасливе сімейне життя не виправдалися Після 18 березня 1871 Верлен приєднався до Комуни. У лютому 1871 письменник отримав листа з маленького провінційного містечка Шарлевіль від тоді ще не відомого 18-річного Артюра Рембо з декількома його віршами. Вони викликали зацікавленість, і Верлен запросив юнака в Париж, вони подружилися. Верлен, незважаючи на вікову перевагу, потрапив під вплив сильної натури Рембо. У 1872 р ховаючись від переслідувань за участь у Паризькій комуні, поет покинув будинок, дружину, дитину і відправився разом з другом Рембо в подорож – до Англії, а після в Бельгію. Роз’їжджаючи по Європі Верлен і Рембо шукали – разом і окремо – своє місце в мистецтві. Під час сварки в липні 1873 М. П. Верлен поранив А. Рембо пострілом револьвера, за що був засуджений брюссельським судом до двох років в’язниці. До того ж суд дізнався про комуністичне минуле поета. У в’язниці він написав вірші, які увійшли до збірки «Романси без слів» (1874). Це вершина музичності Верлена. У в’язниці поет дізнався, що дружина подала на розлучення. Коли 16 січня 1875 він вийшов з в’язниці, ніхто не зустрічав його біля воріт, крім старенької матері. Відчуваючи самотність Верлен знову шукав підтримку з боку Рембо і зустрівся з ним в Шртутгарті. Ця їхня зустріч виявилася останньою: повертаючись додому в нетверезому стані, вони посварилися і влаштували бійку на березі Неккар. Більше вони не бачилися. Повернувшись до Парижа, а після переїхавши до Лондона, Верлен намагався налагодити своє життя: викладав мови, займався сільським господарством, але врешті-решт повністю віддався літературній праці. У 70-80-і роки поет все більше звертається до Бога. Релігійний настрій відбився в його збірці «Мудрість» (1881). У 1884 р виходить збірка «Колись і недавно» і книга літературно-критичних статей «Прокляті поети», куди увійшли нариси про шістьох поетів, у тому числі і про Артюра Рембо, Стефана Малларме і самого Поля Верлена. Естетичні принципи поета отримують досконалу форму у збірниках останнього періоду «Любов» (1888), «Щастя» і «Пісні для неї» (1891). Письменник очолював плеяду молодих поетів. Його вірші отримали шалену популярність. На традиційній церемонії обрання «короля поетів» 1891 після смерті Л. де Ліля, більшу кількість голосів було віддано за Верлена. Але визнання прийшло надто пізно: здоров’я письменника похитнулося. Талановитий поет останні роки хворів і майже постійно змушений був знаходиться в лікарнях. 8 січня 1896 поет помер від кровотечі в легенях
Робинзон мечтал связать свою жизнь с морскими путешествиями.Ему исполнилось 18 лет и он взял своего приятеля и корабль отца и они отправились в Лондон.
У них случилась беда,они попали в бурю.В результате его команда утонула.
<span>Прибыв в Лондон Крузо познакомился с капитаном, который хочет взять парня с собой в Гвинею. Вскоре старый капитан погиб, но герои продолжают путешествие. Так проплывая возле Африки корабль захватывают турки.</span>
Стихотворение «Густой зеленый ельник у дороги» вызывает у читателя чувство восхищения природой. Автор смог передать всю красоту природы, которая окружает человека. Необъятные просторы, белые снега, зеленые хвойные деревья и сильный красивый олень – все это заставляет нас испытывать восхищение и восторг.
<span>В стихе Бунин также поднимает еще одну очень важную тему – это защита природы человеком. Люд, которые охотились на оленя, видели в нем исключительно добычу, и не рассматривали животное как неотъемлемую часть прекрасной дикой природы. Они не замечали его красивые рога, его силу и смелость. </span>
<span>Очень часто мы используем природу в корыстных целях и тем самым наносим непоправимый ущерб всему окружающему миру. Следует помнить о том, что природу надо защищать: животные и растения нуждаются в нашей помощи. </span>
<span>Каждому из нас следует делать все возможное, чтобы красота природы, которую описывал в своем стихотворении Иван Алексеевич Бунин, не исчезла из реальной жизни, и мы могли бы всегда ею наслаждаться.</span>